чи духом – а це, якщо хочете, одне й те саме, – і, замість того щоб почати свою розповідь, гостро мене спитав:
– Що таке з вами?
Що таке було зі мною? Йому я не сказав, а вам скажу по секрету. Мені закортіло запалити люльку і почитати «Робінзона Крузо».
Розділ VI
Нічим не виявляючи своїх почуттів, я ввічливо попрохав містера Френкліна вести далі оповідь. Містер Френклін відказав: «Не совайтесь, Беттередж!» – і продовжував.
Перші слова нашого молодого джентльмена роз’яснили мені, що відкриття, яке стосується нечестивого полковника й алмаза, містер Френклін зробив (перше ніж приїхати до нас) у той час, як він відвідав стряпчого свого батька в Гемпстеді. Містер Френклін випадково обмовився, коли вони сиділи удвох після обіду, що батько доручив йому відвезти міс Речел подарунок до дня її народження. Слово за словом – і розмова скінчилася тим, що стряпчий розкрив містерові Френкліну, що це за подарунок і як виникли дружні стосунки між покійним полковником і містером Блекомстаршим. Обставини ці такі незвичайні, що сумніваюсь, чи я зугарний передати їх своїми словами. Вважаю за краще викласти відкриття містера Френкліна якомога ближче, його власними словами.
– Чи пам’ятаєте ви ті часи, Беттередж, – почав він, – коли батько мій намагався довести свої права на це горезвісне герцогство? Так от саме в цей час і повернувся з Індії мій дядько Гернкасл. Батько мій довідався, що в нього є якісь папери, які можуть стати в пригоді для його процесу. Він поїхав до полковника ніби привітати його з поверненням в Англію. Але полковника не так-то просто було обдурити. «Вам щось від мене потрібно, – сказав він, – інакше ви не наважилися б ризикувати своєю репутацією, завітавши до мене». Батько мій зрозумів, що йому більше нічого не залишається, як відверто признатися в усьому; він відразу ж сказав, що йому потрібні папери. Полковник попросив дати йому день на обмірковування. Відповідь його прийшла у вигляді надзвичайно дивного листа; його показав мені мій приятель, адвокат. Полковник почав з того, що він сам має просьбу до батька і пропонує йому дружню послугу за послугу. На війні йому поталанило (його власний вираз!) стати власником одного з найбільших у світі алмазів. Але в нього є підстави гадати, що ні він сам, ні його коштовний камінь не будуть у безпеці – в жодному домі, у жодній частині світу, – якщо він залишить його при собі. За таких ризикованих обставин він і вирішив передати алмаз на зберігання іншій людині. Ця людина не наражатиметься на ризик. Вона може віддати коштовний камінь на зберігання в будь-яке місце – наприклад, банкірові чи ювелірові, в яких є спеціальний сейф для зберігання особливо цінних коштовностей. Її особиста відповідальність у цій справі буде пасивною. Вона одержуватиме – або сама, або через довірену особу – на заздалегідь умовлену адресу, у заздалегідь встановлені дні, щороку лист від полковника з простим повідомленням, що той ще живий. У разі ж, якщо лист не буде одержаний в умовлений день, мовчання полковника може бути вірною ознакою