вищезгаданій сестрі моїй повідомили точною копією третій – і останній – пункт моєї духівниці, що я дарую алмаз доньці її Речел на знак мого повного прощення за ту шкоду, яку завдали її вчинки моїй репутації, а особливо на доказ того, що я прощаю, як і годиться вмираючому, образу, завдану мені як офіцерові і джентльменові, коли її слуга, за її наказом, не впустив мене до неї на день народження її доньки».
Далі ставилась така умова. Якщо на час кончини заповідача помре міледі або якщо не буде в живих міс Речел, алмаз необхідно відіслати в Голландію, згідно з запечатаними інструкціями, що зберігаються разом з ним у банку. Виручена від продажу алмаза сума має бути додана до грошей, уже відписаних духівницею професорам-хімікам одного з північних університетів.
Я повернув цю виписку містерові Френкліну, зовсім не знаючи, що йому відповісти. Досі вважав, як вам відомо, що полковник помер так само нечестиво, як і жив. Не скажу, що під впливом копії з цієї духівниці я змінив цю думку: скажу тільки, що духівниця приголомшила мене.
– Ну, – сказав містер Френклін, – тепер, коли ви прочитали власні слова полковника, що ви скажете? Привізши Місячний камінь до тітки в дім, послужу я сліпо його помсті чи виправдаю його як християнина, що розкаявся?
– Важко уявити собі, сер, – відповів я, – що він помер зі страшною помстою в серці й огидним обманом на вустах. Одному Богові відома правда. Мене не питайте про це.
Містер Френклін сидів, крутячи і жмакаючи витяг з духівниці, немов сподіваючись видавити з неї таким чином істину. В той же час він надзвичайно змінився: із жвавого й веселого юнака зробився тепер, незрозуміло чому, млявим, статечним і замисленим.
– Це питання має дві сторони, – сказав він, – об’єктивну й суб’єктивну. Якій ви віддасте перевагу?
Френклін виховувався не тільки у Франції, але й у Німеччині. Досі він перебував під впливом, як я гадав, французького виховання. А тепер (наскільки я міг розібрати) верх взяло німецьке. Одне з правил мого життя – ніколи не робити висновків з того, чого я не розумію. Я вирішив ухилитись від вибору об’єктивної чи суб’єктивної сторони. Попросту кажучи, я витріщив очі і не відповів нічого.
– Зробимо з усього цього висновок, – сказав містер Френклін. – Чому дядько відписав алмаз Речел? Чому не відписав він його тітці?
– Це, в усякому разі, відгадати не важко, – сказав я. – Полковник Гернкасл занадто добре знав міледі, щоб не зрозуміти, що вона не прийме ніякої спадщини від нього.
– Але як він міг знати, що Речел не відмовиться так само?
– Чи є на світі молода дівчина, сер, яка могла б устояти перед спокусою прийняти такий подарунок, як Місячний камінь?
– Це суб’єктивна точка зору, – сказав містер Френклін. – Вам це робить велику честь, Беттередж, що ви здатні на суб’єктивну точку зору. Але в духівниці полковника є ще інша таємниця, досі ще не з’ясована: чому він дарує свій камінь Речел у день її народження і лише при тій умові, щоб мати її була жива?
– Не хочу паплюжити небіжчика, сер,