погляди присутніх, бо (на таємне невдоволення міледі) у неї на грудях сяяв чудовий подарунок, який затьмарив усі інші, – Місячний камінь. Його подарували без оправи, але цей універсальний геній, містер Френклін, зумів із допомогою своїх вправних пальців і срібного дроту пришпилити його, як брошку, до її білого плаття. Звичайно, всі захоплювалися дивовижними розмірами і красою алмаза. І тільки двоє сказали щось не зовсім звичне про нього – це було двоє гостей, про яких я згадував, що сиділи обабіч міс Речел.
Гість з лівого боку – містер Кенді, наш фрізінголлський лікар.
Це був приємний, товариський, маленький чоловічок. Однак я повинен визнати, в нього була одна вада: він любив до речі й не до речі захоплюватися своїми власними жартами і досить необачно встрявати в розмову з незнайомими людьми. В товаристві він завжди робив помилки і ненароком сварив людей поміж собою. В медичній практиці він був значно обережніший, керуючись якоюсь інтуїцією (за словами його ворогів), яка виявлялась безпомилковою там, де розсудливіші лікарі робили помилки. Те, що він сказав про алмаз міс Речел, було сказано, як звичайно, у вигляді містифікації чи жарту. Він благав її (в інтересах науки) взяти алмаз і спалити.
– Ми спочатку нагріємо його, міс Речел, – казав лікар, – до певної температури, потім піддамо впливові повітря, малопомалу випаруємо алмаз і визволимо вас від зайвих турбот по зберіганню такого цінного коштовного каменя.
Міледі слухала з таким заклопотаним виразом обличчя, ніби хотіла, щоб лікар говорив серйозно і щоб йому вдалося викликати в міс Речел бажання пожертвувати заради науки своїм подарунком.
Другий гість, що сидів праворуч від моєї панночки, був видатний громадський діяч – славнозвісний індійський мандрівник, містер Мартует, який, ризикуючи життям, проник, переодягнений, туди, де ніколи ще не ступала нога жодного європейця.
Це був довготелесий, худорлявий, мускулястий, смаглявий, мовчазний чоловік. У нього був стомлений вигляд і дуже твердий, уважний погляд. Ходили чутки, ніби йому набридло буденне життя серед людей в наших країнах і він нудьгує по диких країнах Сходу. За винятком того що він сказав міс Речел з приводу її алмаза, навряд чи промовив він і шість слів чи випив склянку вина за весь обід. Місячний камінь був єдиний предмет, що якоюсь мірою зацікавив його. Слава цього каменя, напевне, дійшла до нього давно, коли він подорожував у якихось небезпечних місцях в Індії. Він весь час мовчки дивився на камінь, поки міс Речел не почала ніяковіти, і потім сказав їй, як завжди, спокійно:
– Якщо ви коли-небудь поїдете в Індію, міс Речел, не беріть з собою подарунка вашого дядька. Індійський алмаз буває іноді предметом релігійного культу в Індії. Я знаю одне місто і один храм у цьому місті, де ваше життя не протривало б і п’яти хвилин, якби ви з’явились з цим алмазом.
Міс Речел, перебуваючи в безпеці в Англії, з захопленням слухала про ту небезпеку, яка загрожувала б їй в Індії. Цокотухи були в ще більшому захопленні – вони покидали свої ножі