позбутися твердого, мов кінський хвіст, чуба з чола, часто моргав очима, ніби вони запливали сльозами. Та згодом ті всі його ґанджі разом пропали, ми, романтичні дівчатка, всі до одної позакохувалися у Костомарова, а він вибрав собі з-поміж нас старшу за мене двома класами випещену красуню Аліну Крагельську. Як там далі в них вийшло, не знаю…
– У переддень шлюбу він був заарештований, – промовив глухо Гулак.
– Неісповідимі путі Господні… – зітхнула я.
Уроки Костомарова перевернули мої погляди, укладені дотоді, мов на поличках. Була я родовитою полькою, яка не знала польської мови, бо виросла в Росії, про Україну й не чула… І ось моя душа розкрилася до неї, я побачила синів козацької вольниці, які стали рабами, – і допоміг мені їх побачити росіянин!
– Він сам син кріпачки, – вставив Гудак.
– Он як…
Мене зацікавила Україна: а хто вона є, кого славетного має? Поляки пишаються Міцкевичем, росіяни – Пушкіним, а українці? Самою відгомонілою славою козацьких походів? А нині живить їх лише стара дума? Я спитала про це Костомарова, спитала з певним викликом, та він нічого мені не відповів, а на другий день приніс книжечку. Це були «Гайдамаки» Шевченка…
Я помітила, як при цій згадці спалахнули в Гулака очі і тут же, ніби чогось злякавшись, згасли.
– Отак-то все почалося, – урвала я свою сповідь. – Я з польки стала українкою: Шевченко переміг. Стала я на боці Ґонти, хоч, правду кажучи, й донині морозить сцена вбивства дітей. Це ж і мене, хрещену католичку, мав би він…
У трактирі було порожньо, я ж помітила, що Гулак раз у раз озирається. Проказав упівголоса:
– Шевченко ніколи не проповідував убивств, він з болем писав про втрачену спільність між українцями і поляками. – Помовчав хвилинку і враз пожвавішав: – Та спільність історично існувала між усіма народами… Вам ніколи не спадало на думку, чому лезгинка – такий популярний танець у Грузії, а на Україні – краков'як? А річ у тім, що в первісних взаєминах між цими народами лежала приязнь, яка виявлялася у найкращій іпостасі людських єднань – мистецтві, і тільки політична кон'юнктура розмежувала їх. Духовна ж спільність існувала завжди…
Він згадав про мистецтво, і я, на підтвердження його думок, розповіла, як стала артисткою в українському театрі, у котрому працювали… хто тільки не грав у ньому: крім українців – росіяни, поляки, грузини…
А тоді наближалися випускні екзамени. Аліна Крагельська вже закінчила навчання; як склалася її доля, я не відала, та знала певно, що її матінка, заможна дворянка, належно прилаштує дочку; до мене ж наближалася моя безрадісна неволя у ролі вічної гувернантки, якій усміхалася, в найкращому випадку, доля коханки господаря дому… Саме тоді гастролювала в Києві трупа Млотковського з українським репертуаром. Я змалку мала нахил до театральної штуки, у пансіоні не раз виступала в різдвяних та великодніх містеріях. Тож проглянула всі спектаклі Млотковського,