Мальви. Орда (збірник). Роман Іваничук

[110], що знайшов джерело живої води і став безсмертним?

      – Ні, дівчино, – усміхнувся дід, – я звичайний чарівник. Скажи, джаним, яке в тебе найпотаємніше бажання?

      – Хотілось би швидше дошити своє придане, – відповіла та, – бо ж тільки місяць залишився до весілля.

      – Встигнеш, дитино, – сказав чарівник і звернувся до другої: – А ти чого бажаєш?

      – У мене лиха харт-ана[111]. Я хочу, щоб вона на мене не кричала, коли вийду заміж, і сорому перед коханим не робила.

      – Стане доброю твоя харт-ана. Ну, а ти про що мрієш? – звернувся до Мальви.

      Мальва не могла відповісти. Вона ще нічого не бажала в житті, і цього весілля теж не хотіла, їй добре було біля мами і Стратона, весело служилося підпасичем у Ахмета, того самого, що колись напоїв її цілющим кумисом у палючому степу. Чого ж забажати? Мама хоче вернутися туди, звідки вони прийшли, у якийсь далекий степ, якого Мальва не пам’ятає. Знає тільки, що всі степи колючі, спраглі й жорстокі, і трапляються там погані люди. Вона не хоче в степ. Де є ще такі гори, таке близьке небо, що руками зір можна дістати? У горах живе Стратон, і білозубий, вічно усміхнений Ахмет, і суворий, проте добродушний даї Юсуф, є вівці, є дозвілля і безліч казок, що гомонять під шум лісів у колибі підпасичів перед сном. Де так добре вміють лікувати від злих очей, як тут: ось притулить хтось тобі до чола лезо ножика з чорною колодочкою, а тоді й відьма не владна над тобою. Де, в якому краю розкажуть про ангелів, що стоять на сторожі неба і кидають в Ібліса[112] вогненними кулями – зорепадом, або про півня, що співає хвалу Творцеві світу? Ні, не хоче вона йти звідси нікуди.

      Але чого попросити в чарівника? Він не йде, чекає.

      Чи то від нерішучості, сама не знає чому – відчула Мальва, як їй стає дивно гаряче в усьому тілі, наче воно пучнявіє і наливається теплими соками, їй нестерпно захотілося скинути із себе одяг і кинутися в річку – мабуть, тому згадався Узенчик, висохлий від спеки.

      – Ну, скажи своє бажання, дитино, – знову почула голос чарівника.

      – Я хочу, – відповіла Мальва, – щоб у цій горі забурхало джерело, і до сіл побігла холодна вода, і щоб це джерело не висихало в найлютішу спеку.

      – Гарне бажання, джаним, але я питаю, чого ти хочеш для себе?

      – А мені нічого не треба, – розвела Мальва руками, – у мене все є.

      Тоді дід повернувся до скелі і вдарив по ній києм. Почувся тріск, голосніший за грім, темною хмарою окутався Еклізі-бурун, а коли хмара розійшлася, дівчата побачили, як із ущелини падав униз гірський потік. Мальва стояла по коліна в холодній воді, вода підступала все вище й вище, приємно обмивала незвично гаряче тіло, і дівчина вперше відчула, що в неї є стегна, груди…

      Холодна передранкова роса змочила ноги Ахметовим підпасичам, запіяли півні в уруш-коші[113]. Мальва схопилася – хлопці потягалися, не квапилися вставати – і чимдуж побігла до коша, щоб першою стати при вигоні овець. Не ласки запобігала – хотілося чимось добрим віддячити Ахметові: