старці, а Іванко відчуває, які ясні стали його думки, який гнів на панів спалахнув у серці… Заходився він за діло братись, у світ лаштуватися.
Змайстрував дудку-веселинку та так заграв, що не тільки люди – звірі й пташки заслухались.
І почав Іванко між людей ходити, на чарівній дудці грати, правду про змія та його слуг розказувати.
Почали людям очі розкриватися, побачили вони, що велика кривда на світі живе – одні панують, а інші горюють, одні багатству ліку не мають, а інші з голоду помирають.
І де не пройде Іванко, – люди там розуму од нього набираються, за вила й сокири хапаються та з лихими панами змагаються.
Думають пани, гадають, як Іванка зі світу зжити.
Почали вони військо збирати, Іванка шукати. Почують голос на сході – шасть туди. Шаблі дзвенять, списи, як ліс, стирчать, гармати, як грім, гримлять, а Іванка ніде не видно.
Спиняться пани з військом, слухають, стоять. Аж раптом чують голос на заході – Іванкова дудка грає, людей навчає, на велику битву підіймає. Тільки луна йде-гуляє від села до села, від краю до краю.
Вдаряться пани на захід. Коні, як вихор, мчать, шаблі дзвенять, гармати стріляють, а де Іванко – не знають.
І відтоді змієвим слугам ні вдень, ні вночі нема спокою. Як тільки дудку почують, то зразу мороз у них по шкірі пройде, бо чекають вони собі лиха, як віл довбні.
Дудка ж свистить, дудка грає, луна далеко по світу лунає, людей збирає. Ту луну ні зловити, ні з гармат не вбити. Всюди вона собі шлях прокладає, ніяких кордонів не знає.
Грає дудка, грає, а прийде час – усіх панів познищує.
Чарівна капуста
Був один багатий чоловік. Він мав сина. І надумав той син стати мисливцем. Старий не дуже хотів цього. Але син таки став мисливцем. І пішов по світу. «Хочу побачити, як світ живе».
Довго він ходив і потрапив у ліс. Іде лісом, а назустріч йому бабка старенька.
– Здрастуйте, бабусю!
– Здрастуй, синку! Куди йдеш?
– Іду, бабусю, на полювання.
– Добре тобі. Ти йдеш собі на полювання, а я умираю з голоду й холоду. Їсти нема і вбратися нема в що.
А він руку в кишеню, витяг жменю золота і дав бабці. І далеко вже відійшов від неї, а вона кричить йому вслід:
– Ей, мисливцю!
Він зупинився.
– Там у лісі, – каже бабка, – є здоровенний дуб. На тім дубі страшенно б’ються ворони. Вбий одну ворону, і з неї упаде плащ. Ти той плащ візьми, а ворону розпори, витягни з неї серце і з’їж. І як після того плюнеш, то з рота вилетить золото. Скільки раз плюнеш, то все золото буде падати. А як сядеш на того плаща, то куди хочеш полетиш на нім.
Знайшов він того дуба. Справді, б’ються на нім ворони. Стрілив він в одну ворону, і зробилося так, як бабка сказала – і ворону вбив, і плащ з неї впав. Розрізав він ту ворону, узяв з неї серце, з’їв і пробує плювати. Скільки плюне – золото. Сів він на плащ, а плащ так і летить поверх лісу. Пролетів трохи хлопець і наказав: «Сідай, плащ!» Плащ опустився на землю. Узяв він плащ, закинув на плече і пішов далі.