Духопер спить. Ти підеш до неї, даси їй оцю пляшечку з сонними краплями, признаєшся, що це ти, або скажеш, що бачив Бову, чи що. Скажеш, що як сяде вона з Духопером їсти, нехай піділлє йому цих сонних крапель, і він засне на сім діб. А ти хоч що хоч, те й роби.
От він умився з першої пляшечки і зробився дідом, таким самим, як той чаклун, і пішов. Іде, іде, дивиться – його наречена ходить, а він іде позаду та гукає:
– Підождіть, підождіть трішки, бо я заморився, я вам розкажу щось про Бову Королевича.
Як сказав «про Бову Королевича», вона відразу:
– Що? Де? Де ти чув? Де ти бачив Бову Королевича?
– Я з ним, – каже, – разом в тюрмі сидів.
– Де в тюрмі? Підійди ближче!
Він тоді підійшов, почав говорить:
– Тихо! Я сам Бова Королевич, тільки я вмився водою вашого чаклуна і зробився таким як він. На тобі ось другу пляшечку і біжи. Як сядеш з Духопером їсти, напої його цими сонними краплями, і він засне на сім діб, а ми тоді поїдемо прямо до твого тата.
Вона взяла пляшечку і пішла до Духопера. От прокинувся її «молодий», сіли їсти, почали пити. Тільки він відвернувся, вона підлила йому в склянку сонних крапель.
Він як випив, перекинувся – захропів.
Вона тоді вийшла, Бова Королевич зараз за коня (сам дідом все сидить), її попереду посадив, і помчали, їдуть, їдуть, аж раптом:
– А де ж Бова Королевич?
– Х-хе! Стій, тпру, – спинив коня.
Зараз зліз, витяг пляшечку, вмився і зробився Бовою Королевичем. Сіли і поїхали прямо до її батька, до князя Зіндзівея Андроновича.
Приїхали. Батько як побачив, з радості і плаче, і сміється…
Зараз весілля зробили, погуляли там добре.
Пожили скільки, а потім Бова Королевич говорить:
– Ну, тепер я піду розквитаюся зі своїм батьком другим, спитаю його, за що він мого батька вбив. Спитаю свою маму, де ж мій тато, а потім знов приїду сюди.
Сів Бова Королевич на коня і поїхав до своєї мами в гості. Тільки приїхав, зараз князя Додона (так, як тому й снилося) зарубав. Хотів і свою маму вбити, та вона впала на коліна, плакала й просилась.
Передала мати йому все царство. Заволодів Бова і тим, і тим царством, царствує собі, живе-поживає та добра наживає.
Царевичі Васильки
У одного царя був син. Цар був старий, тому вирішив він сина оженити і віддати йому царювання. Так і зробив. Синові присягли, і він став царювати.
Царський палац був коло моря, і молодий цар з жінкою полюбляли на човні по морю прогулюватися. Та одного разу пішла цариця до моря без чоловіка, але із служницями, і сіли вони на човен утрьох. Служниці взяли весла, управляють і їдуть. Раптом, коли трохи від’їхали від берега, човен перекинувся, і служниці потопились. А цариця перетворилася на качку і полетіла поверх води над морем.
То чарівниця човен перевернула, а сама перетворилася на царицю, прийшла до царя і каже:
– Нещастя яке трапилося! Перекинувся човен у морі, так я випливла, а служниці потонули.
От і живе цар з нею, як зі справжньою жив, – він і не здогадується, хто вона. Та куди цар не їде, його справжня жінка качкою