будеш виходить, відчини тюремні двері і замкни ворота у двір княжого двору, то я втечу.
Вона відчинила і замкнула ворота. Вночі, як стало темно, Бова вискочив і давай тікать. Брав він путь прямо до моря. Біг він, біг, поки зморився, впав і заснув. Йшли рибалки ловити рибу і знайшли сонного хлопця. Подивилися – такий красивий, хороший хлопець.
– Давай заберем його з собою!
Забрали його і пішли до моря ловити рибу. Якраз плив корабель. Плив, плив і пристав до берега.
– Що там у вас? Риба є на продаж? – питають.
– Є! – відповідають рибалки.
Ті прийшли, як глянули на того хлопця, так і кинулися:
– Продайте нам його!
А тим рибалкам що, де гроші взять? Краще хлопця продать… Купці дали добрі гроші, і рибалки продали Бову.
Сів Бова Королевич на корабель, і попливли.
Пливли вони, пливли, поки допливли до одного міста. У тому місті княжив князь Зіндзівей Андронович. Мав дорослу дочку. А в стародавні часи так було: корабель на пристані стає біля міста, і хто там княжить, князь який, чи що, – посилає послів: «Ідіть подивіться, що на кораблі на продаж є і що вони купують?» Знаться, торгівля. У них купувати, а своє продавати.
От так пішли люди і від князя Зіндзівея Андроновича. Прийшли на пристань і як глянули на Бову Королевича, то й забули, чого їх князь послав туди. Тільки на Бову дивились і дивились.
Як вернулись, питає князь:
– Що там є?
А вони тільки за того хлопця і розказують:
– Такий хлопець, такий хлопець, такий хлопець!
А дочка князева як почула, та:
– Гайда, поїдемо побачимо!
Зразу ж князь узяв дочку, поїхали. Як побачили Бову Королевича, то й самі забули за все. І причепилися до команди корабля:
– Продайте нам його.
Ті не хотять, а ці:
– Ні, продайте, бо арештуєм корабель.
Ну, ті вже не мали що робить, продали Бову Королевича князеві Зіндзівею Андроновичу.
От той князь із дочкою ведуть Бову Королевича до себе та й питають:
– Як тебе звуть, хто ти такий, якого роду?
А він не признається, тільки каже:
– Батько мій музика, а мама прачка.
Та ці знов його випитують:
– Якого ти роду, хто ти такий, чий ти?
– Батько мій музика, а мама прачка.
– Ну, – каже князь, – якщо ти простого роду (а Бова уже виріс, стало йому п’ять років, а здоровий, як дорослий чоловік), то я тебе поставлю старшим на стайні, будеш там коням лад давати.
А він думає: «Це мені й треба, я буду собі коня шукать по своїй силі».
От побув він там на конюшні, роздивився, усе взнав, знайшов собі коня.
Почалася війна.
А раніше так бувало: коли який-небудь сусідський князь хоче взяти у другого князя заміж дочку, то присилає листа, пише:
«Дай твою дочку за мене заміж, а ні – зараз прийду і військом завоюю, заберу силою».
От присилає і до Зіндзівея Андроновича листа один князь, на прізвище Духопер. А в тім листі просить: «Віддай свою дочку за мене заміж, а якщо не