богатирі мої, чи поб’єте змія без мене? Бийте його! – каже Бух Копитович.
Той з того боку, а той з того боку на шаблі змія як настромлять, так він на землю і впав, а вони його і посікли, порубали.
Про Єруслана Лазаровича
Був один цар – писався Лазаровичем. А той цар не мав довго дітей. Та от його жона завагітніла, і він хотів знати, що народиться – чи хлопець, чи дівчина.
Осідлав собі коня й поскакав до одної великої води. А там троє рибарів ловили рибу. Як побачили царя, то дуже налякалися. Віддали йому честь, а він їх запитує:
– Що ви тут робите?
– Ловимо рибу, бо ми – бідні люди, – кажуть рибарі.
– Та ви не знаєте, що тут не дозволено ловити? – почав кричати цар. – Але якщо мені відповісте, що я запитаю, не покараю вас. У моєї жони буде дитина, скажіть – чи хлопець, чи дівчина?
Вони сказали:
– Бог знає, ми не знаємо.
Цар поїхав далі. Заїхав він до міста, а там ішов один солдат – роздягнений і п’яний. Як побачив царя, виструнчився, віддав честь. Цар сказав:
– Що ти робиш – ходиш вулицею, як останній п’яниця! Або я тебе дам до в’язниці, або скажи мені, що запитаю: моя жінка тяжка, що в неї буде – чи хлопець, чи дівчина?
Солдат подумав і сказав:
– Буде в неї хлопець, але він вам буде немилий.
Цар покликав стражу і дав солдата ув’язнити.
Сказав так:
– Доти будеш сидіти, доки не побачу, що правду говориш!
Вернувся цар додому, а у жони – хлопчик.
Хлопець нараз почав ходити й говорити. Дали йому ім’я Єруслан Лазарович.
У три дні хлопець побачив, що діти йдуть рядком, ведуться за руки. І почав казати:
– Татку, чого діти так ідуть?
– То вони вийшли зі школи, – пояснює цар.
– І я би йшов у школу.
– Ти ще малий, а тим дітям уже по сім років.
Хлопець пішов до школи сам. Сів собі за парту.
Інші діти пишуть і читають, а його учитель не змушує робити нічого, бо він ще не школяр.
Учитель відпустив дітей на перерву. Вони почали бігати, гратися, боротися. І Єрусланові закортіло. Почав бігати за дітьми: одного візьме за руку – руку виверне, другого за голову – голову відкрутить. Люди почали ходити до царя, що його син калічить дітей. Сказали:
– Або геть із царства, або сина загуби!
Цар вирішив, що ліпше сина загубити, як йому йти з царства. Позвав Єруслана в поле погуляти. Осідлав коня, сів на коня, а син мав іти пішки. Хлопець каже:
– Татку, я пішки не піду. Хочу знайти коня по своїй силі.
Пішов у місто на торг. Тут були добрі коні, і він почав видивляти собі коня. На котрого покладе руку – переломить, котрого візьме за голову – відірве. Перекалічив багато людських коней на торговищі. Народ дивився і не смів нічого казати, боявся. Коли торг розійшовся, підійшла до нього одна баба й каже:
– Молодий витязю, що ви тут глядаєте?
– Йди, стара чортівко, бо як ударю у вухо, то буде тобі глухо.
І баба втекла. Але обійшла його і на другій вулиці знову говорить:
– Що