і нараз пригнувся – почав дивитися під берег. – Коби ти, сину, бачив, що є під самим берегом!
Єруслан ступив ближче, і берег під ним почав зариватися, бо хлопець важкий був, велику силу мав. Каже батько:
– Помалу, сину, на пальцях іди.
Єруслан наблизився до води, батько його штовхнув, і він упав у воду. Хлопець був сильний і боровся з хвилями. А як бачив, що більше не може, одежу з себе скинув і поплив на другий бік – там вода підмила велику вербу. Сів собі під вербою – соромився йти далі, бо був зовсім голий.
Кінь чекав господаря, а як побачив, що його нема, повернувся й пішов геть.
А біля води була одна дорога. Чує хлопець гомін – ідуть люди, коні, вози. Ішов би подивитися, але соромиться, ганьбиться.
А то один король ішов із військом на війну. Солдати, як побачили воду, захотіли пити. Сказали одному:
– Бери міхи й принеси води.
Той іде по воду – й прямо на Єруслана. А він голий лежить. Солдат його питає:
– Чий ти?
– Я – голий малий.
– Звідки ти?
– Я – голий малий.
Солдат зачерпнув води, приніс на дорогу і розповідає:
– Я бачив під вербою сильного хлопця. Питав його – чий ти, звідки ти? – а він каже одне: «Я – голий малий».
Про це почули офіцери і дали знати королю. Король зупинив військо і наказав двом воякам:
– Йдіть приведіть його сюди.
Підійшли солдати до Єруслана й питають:
– Чий ти?
– Я – голий малий.
– Звідки ти?
– Я – голий малий.
Вони почали брати його силою. Візьмуть за руку – не можуть підняти і руку. Повернулися до короля і кажуть:
– Ми з ним не зробимо нічого, бо він дуже сильний.
Король наказав:
– На задньому возі є витязька одежа. Візьміть і одягніть його.
Коли вбрався Єруслан, прийшов. Вирішили, щоб їхав на підводі, бо між військом він не вмів іти. Сів на воза – коні не зрушаться з місця. Запрягли чотири коні – дарма, не потягнуть. І він почав іти пішки. Солдати задираються, шпигають його, а він не чує нічого. Потім на нього почали плювати, а один ще й харкнув. Тоді Єруслан схопив того солдата за руку і кинув ним так, що збив із ніг двадцятьох солдатів.
Дали знати про це королю. Король зупинив військо і прийшов до витязя. Питає його:
– Чому ти вбив двадцятьох солдатів?
– Я не вбив… З мене сміха робили, штовхали, плювали, а як один ще й харкнув, я схопив його і кинув. То він убив двадцятьох солдатів, а не я.
Король не знав, що діяти, і дав команду йти далі.
Єруслан Лазарович запитує солдатів:
– А куди ви йдете? Куди вас веде король?
– Йдемо на війну, – сказали солдати. – Є дванадцять витязьок. Одинадцять уб’ємо, а дванадцяту візьме король за жінку.
– Скажіть своєму королеві, якщо він такий дурний, най вас не веде нікуди. Ви – жонаті люди, то лишите сиріт. Я сам за нього висватаю витязьку.
Так король вернув військо додому. А вони двоє ідуть далі – цар при коні, а Єруслан піший. Тут він згадав свого коня. Покликав гучним голосом:
– Коню мій, коню, де