чому навчився. Казав учитель, аби через тиждень його забрати, так що готуйте гроші.
У суботу бере наймит п’ятсот карбованців, а піп дає ще сотку, аби вчителя й Муцика в ресторан повести.
Каже наймит:
– Отче, ви дуже мудрі й щирі. Треба їх почастувати.
Має Олекса шістсот карбованців у кишені і йде додому.
Повертається наймит увечері до попа без нічого. Став коло дверей і мовчить.
– Олексо, де мій Муцик?
– Отче, продам хату, продам корову й заплачу вам у два рази більше за пса, але я не міг наруги стерпіти й убив його.
– Та за що?
– Пішли ми з ним та учителем до ресторану, випили, а по дорозі Муцик мені каже: «Добре, що ти забрав мене додому. Я мушу всім людям розповісти, що наш піп ходить до твоєї жінки, а ти не знаєш». І ще почав перераховувати, куди ви ходили. Каже: «Я і архієпископові про все напишу». Я розізлився і як дав йому, то Муцик лише ніжки протягнув. Він хотів мене з жінкою розлучити. Ходіть, отче, хай вам покажу, де він закопаний. То скільки вам заплатити за шкоду?
– Не треба нічого платити. На тобі ще п’ятсот карбованців за те, що ти добру справу зробив.
Як мужик пана дурив
Іде чоловік з сокирою, а бариня сидить під вікном.
– Чим ти, – питає, – мужик, займаєшся?
– То де діжку, – каже, – наб’ю, де дров нарубаю.
– Наймись до мене.
– Та й найміть.
– Ось набий мені цю бочку, – каже. – І дає йому уперед гроші.
Він узяв ту бочку, порубав, у круг на дрова склав та й пішов собі.
Приїздить пан, побачив ту бочку.
– Що се, – питає, – таке?
– Та се, душенько, мужик надув.
– От я запряжу тройку коней, так я його дожену.
Побіг скоро і догнав. А мужик побачив його та й став у гречці під дубом, наче держить того дуба. Пан і питає його, чи не бачив він тут мужика з сокирою.
– Еге ж, – каже, – бачив.
– А що, я його дожену?
– Ні, ви, пане, не доженете; якби я, то я б вашими кіньми догнав.
– Так бери коні, дожени.
– Давайте сто рублів та постійте, оцього дуба подержте.
От пан став під дубом, аж пнеться, та держить його, а того чоловіка і духу немає. «Обманув, сякий-такий! Постій же, я тобі гречку витолочу, скину дуба».
Одскочив з-під дуба: «От-от упаде!», а дуб і не зворухнеться. «А надув! Вернусь, ще візьму тройку коней, я його дожену».
Наздоганяє того чоловіка вже на другій тройці.
– Чи не бачив ти, – питає, – тут такого-то чоловіка?
– Еге ж, – каже, – бачив.
– Що ж, я його дожену?
– Ні, ви не доженете, а якби я вашими кіньми, то й догнав би.
– Так бери та дожени.
– Ніколи, пане, треба солов’я стерегти.
А він як ото забачив пана, накрив пеньок шапкою та й стоїть.
– На тобі сто рублів, біжи дожени його, а я твого солов’я постережу.
Узяв той і коні, і гроші, тільки його й бачили. А пан ждав, ждав та й каже: «Надув і цей! От я йому дам». Як учеше кулаком по шапці… «Тьху!» Вернувсь, ще одного коня взяв, знов наздоганяє чоловіка, а той у дупло вліз та й виглядає відтіля.
– Чи