її проспівати у вашій присутності, і тоді ви самі будете мати можливість судити про її голос і величезне обдаровання.
– Твоя впевненість мимоволі змушує мене повірити тобі. Так ти говориш, що я колись чув її… Я намагаюся пригадати, але…
– У церкві Мендіканті в день генеральної репетиції «Salve, Regina» Перґолезе…
– Згадав! – вигукнув граф. – Голос, виразність, розуміння надзвичайні!
– І вона ж була тоді зовсім дитиною, ваша ясновельможносте, їй було всього чотирнадцять років.
– Так, але… пригадується, вона некрасива.
– Некрасива, ваша ясновельможносте? – перепитав здивований Андзолето.
– Як її звали?.. Здається, це була іспанка… ще таке дивне ім'я…
– Консуело, ваша ясновельможносте.
– Так, так, це вона! Ти хотів тоді одружитися з нею, і ми з професором іще посміялися з вашого роману. Консуело! Так, так… улюблениця професора, розумниця, але дуже вже некрасива.
– Некрасива? – повторив приголомшений Андзолето.
– Авжеж, мій хлопчику. А ти все ще в неї закоханий?
– Вона моя подруга, ваша ясновельможносте.
– «Подругою» ми називаємо й сестру, й коханку. Хто ж вона тобі?
– Сестра, ваша ясновельможносте.
– Тоді ти не засмутишся, якщо я скажу те, що думаю. У твоїй пропозиції немає жодної краплі здорового глузду. Щоб замінити Кориллу, треба бути ангелом краси, твоя ж Консуело, я добре пригадую тепер, не тільки некрасива, а просто потворна.
У цю мить до графа підійшов один із приятелів і відвів його вбік, а Андзолето все стояв, вражений, і, зітхаючи, повторював: «Вона потворна!»
Розділ 7
Вам, може, здасться дивним, ласкавий читачу, а тим часом це правда, що в Андзолето не було сформованої думки щодо того, гарна чи некрасива Консуело. Вона була істотою, настільки відособленою від усіх і непомітною у Венеції, що нікому й на думку не спадало відхилити її покрив забуття й мороку, аби глянути, під якою оболонкою – привабливою чи непримітною – виявляються її розум і доброта. Порпора, для якого нічого не існувало, крім мистецтва, бачив у ній тільки артистку. Сусіди її по Корте-Мінеллі не ставили їй у докір цнотливу любов до Андзолето: у Венеції не дуже суворі в цьому відношенні. Але часом вони все-таки попереджали її, що вона буде нещасна з цим бездомним юнаком, і радили їй вийти заміж за чесного, сумирного робітника. А позаяк вона зазвичай відповідала, що їй, дівчині без родини й опори, Андзолето саме й підходить, і до того ж за всі шість років не було дня, коли б їх не бачили разом, причому молоді люди із цього не робили таємниці й ніколи не сварилися, то зрештою всі звикли до їхнього вільного й нерозривного союзу. Ніхто із сусідів ніколи не упадав за «подругою» Андзолето. Чи тому, що вона вважалася його нареченою, чи внаслідок її вбогості? Чи її зовнішність нікого не приваблювала? Найбільш правдоподібним є останнє припущення.
А тим часом усім відомо, що дівчатка-підлітки від дванадцяти до чотирнадцяти років бувають зазвичай худі, незграбні, що в рисах їхнього лиця, у фігурі, у рухах немає гармонії.