зусиль для того, щоб запобігти захопленню кораблів і суден німецькими військами. 18 червня 1940 р. адмірал Жан де Лаборде – командувач Морських сил на Заході – отримав наказ негайно евакуювати з Бреста усі кораблі, здатні вийти в море. Завдання було нелегким – адже в порту в той момент знаходилось 83 військових кораблі та 75 цивільних суден. Завдяки енергійним діям де Лаборде та його офіцерів до 22:00 наказ був виконаний, і порт спорожнів. Більшість кораблів і суден перейшли до Дакара, частина – до Касабланки, але деякі – до середземноморських портів Північної Африки. Туди ж попрямували й кораблі з Тулона. Частина французьких кораблів опинилась у британських базах, які на той момент ще вважались союзницькими. Навіть на порозі поразки Франція не збиралась здавати флот ворогові. Саме цього боялась Великобританія – адже захоплення німцями кораблів французького флоту означало те, що шалька терезів у війні на морі схилиться на бік Німеччини. Однак запевненням французів, що вони не здадуть флоту, британці не вірили – адже недавно вони так само запевняли, що не капітулюють і будуть воювати разом з Великобританією до переможного завершення війни.
Поразка Франції призвела до паузи у бойових діях на Середземному морі. Французькі кораблі повернулись до своїх баз. Британське командування, несподівано кинуте союзником, мусило цілковито переглянути свої погляди щодо подальшого ведення бойових дій, італійці ж пасивно спостерігали за розвитком ситуації. Щоправда, в морі перебувало близько 30 італійських субмарин, але жодними успіхами вони похвалитися не могли.
Позиції Німеччини та Італії щодо долі Франції суттєво різнились. Муссоліні наполягав на повній капітуляції французького флоту й авіації, а також передачі Італії Корсики, Савойї, Ніцци та частини Тунісу. Гітлер не був прихильником таких радикальних заходів. Він побоювався, що настільки радикальні вимоги призведуть лише до одного результату: французькі військові кораблі та авіація перейдуть до британських баз. Німеччина не без підстав вважала, що краще залишити французькі збройні сили, насамперед флот, у «сплячому» стані під контролем слабкого уряду Віші, ніж віддати їх британцям. Зрештою, ця точка зору перемогла. Франція Віші зберегла усі колонії і військово-морський флот, але кораблям було наказано залишатись у базах, спустивши прапори до середини щогли.
Характерно, що у ВМС Франції не знайшлось офіцера рівня генерала Шарля де Голля, який вирішив би продовжувати боротьбу на боці Великобританії. Цей факт красномовно свідчить про ставлення офіцерського корпусу французького флоту до свого вчорашнього союзника. З іншого боку, де Голль вже в липні 1940 р. почав створення структур ВМС Вільної Франції.
Основні сили французького флоту на час капітуляції знаходились в базах Північної Африки. У Мерс-ель-Кебірі перебували чотири лінкори і шість великих есмінців. В Алжирі перебували чотири важких і три легких крейсери, не рахуючи дрібніших кораблів. Ці сили з урахуванням