екіпажами до британських портів, де передати їх властям Великобританії; перевести кораблі зі скороченими екіпажами і під британським супроводом до котрогось із французьких портів у Вест-Індії (наприклад, Мартиніки), де б вони були демілітаризовані або віддані під контроль нейтральних на той момент Сполучених Штатів. Друга і третя опції передбачали репатріацію французьких моряків на батьківщину, перша і друга – повернення кораблів Франції після війни та виплату відшкодування за їхнє ушкодження або знищення під час бойових дій. Якщо ж для Женсуля жодна з цих опцій не буде прийнятною, йому пропонувалось упродовж шести годин затопити свої кораблі – інакше Соммервілл «має наказ уряду Його Королівської Величності вжити усіх заходів, аби не допустити, щоб ваші кораблі потрапили до рук німців чи італійців».
Французький флот опинився в жахливому становищі – до того ж, з власної вини. Кораблі перебували у базі, зовсім не готові до бою. На підходах до Мерс-ель-Кебіра не були розгорнуті жодні патрульні сили – надводні, підводні чи повітряні. Зрозуміло, що Франція формально вже не перебувала у стані війни, але ж ні Дарлан, ні його оточення не могли всерйоз розраховувати, що Великобританія не намагатиметься нейтралізувати французький флот. Зрештою, ситуація з’єднання адмірала Годфруа в Александрії, якому британці обмежили постачання палива й води і фактично заборонили вихід у море, не була таємницею. Французька байдужість щодо власної безпеки в цій ситуації є вражаючою. Ситуація зі з’єднанням Женсуля вкотре переконливо доводить, що у війні не можна сподіватись на те, що з тобою не трапиться нічого лихого – це пряма дорога до поразки.
Вранці 3 липня ситуація в Мерс-ель-Кебірі була невтішною для французів. Їхні кораблі стояли в бухті, на якорях або біля причалів. У відкрите море вів вузький прохід, який був взятий на приціл британськими кораблями. Наявність авіаносця у складі з’єднання «Н» не тільки забезпечувала британцям прикриття з повітря, але й дозволяла здійснювати розвідку, а у разі потреби – завдати повітряного удару.
Віце-адмірал Соммервілл від самого початку опонував ідеї атакувати вчорашнього союзника, однак був сповнений рішучості виконати наказ. Водночас він до останнього сподівався використати найменшу можливість уникнути кровопролиття. Ведення переговорів він доручив коммандерові Седрикові Холланду, командирові авіаносця «Арк Ройял». О 7:00 на есмінці «Фоксхаунд» той прибув до Мер-с-ель-Кебіра. Без перешкод корабель дістався до головної якірної стоянки, де зупинився перед закритим боновим загородженням – першою помітною ознакою того, що таки йде війна. З флагманського лінкора «Дюнкерк» до есмінця відправили моторний човен з лейтенантом Бернаром Дюфо, який прийняв конверт з ультиматумом. Почались десятигодинні переговори, які ні до чого не привели. Зрештою, з боку французів це було лише затягуванням часу: ще о 8:45 адмірал Женсуль відправив Дарланові радіограму, в якій запевняв про свою готовність відповісти силою на