з поеми Бо Цзюйі про полонених воїнів з царства Хань, яким згодом довелось повертатися додому, покинувши нових дружин і дітей у країні гуннів.
42
Хаціман – сінтоїтський бог війни, якому здавна поклонялися воїни.
43
Тобто Китаї.
44
Приблизно 10-та година ранку.
45
Тепер Буґо-но суке.
46
Тобто Юґао.
47
Тобто Ґендзі.
48
Рурі – дитяче ім’я дочки Юґао.
49
Тобто Ґендзі.
50
Тобто Фудзіцубо.
51
Тобто власну дочку від пані Акасі.
52
Тобто Юґао.
53
Очевидно, таємниця загибелі Юґао.
54
Натяк на храм Хаседера біля річки Хацусе, у дворі якого росли спарені криптомерії.
55
Тобто То-но цюдзьо (тепер міністр Двору).
56
Мікурі – їжача голівка, болотна рослина.
57
Очевидно, Ґендзі натякає на зв’язок між ним, Юґао та її дочкою.
58
Тобто пані Акасі.
59
Тобто Юґірі.
60
Тамакадзура (в перекладі – «Низка перлин»), ім’я панночки в цьому і наступних розділах повісті, пов’язане з цим віршем.
61
Тобто дівчині з Цукусі, дочці Юґао.
62
За стародавнім повір’ям, вважалося, що присниться коханий, якщо спати у вивернутому нічному одязі.
63
Ця відповідь створена за мотивами вірша: «Коли жага кохання допікає, / Навиворіт / Вдягнувши кімоно, / Вночі я знов / Самотня спать лягаю» («Збірка старих і нових японських пісень», 554).
64
Хаґатаме («зміцнення зубів») – куштування різних страв для зміцнення здоров’я в наступному році.
65
Круглі, як люстерко, колобки з клейкого рису, які готували для свят.
66
Цитата з вірша: «В краю Омі, / Де Дзеркало-гора, / Тисячоліття буде відбиватись / Твого правління / Радісна пора!» («Збірка старих і нових японських пісень», 1086).
67
У день Щура зазвичай садили соснові саджанці з надією на довге життя.
68
Цитата з вірша невідомого автора: «Хоча б сьогодні першу пісню / Соловей заспівав, / Бо в саду, / Де його не чути, / Жити не хочеться».
69
Куриво «дзідзю» використовувалося для обкурювання приміщень, а «ебіко» – як пахощі для одягу.
70
Слова за мотивом такого вірша: «Перлиною новою / Новий рік заблистить / Завтра вранці, / Тож будемо чекати, / Коли ж соловей заспіває» (Сюївакасю», 5).
71
Цитата з вірша: «Мій дім / Стояв під пагорбом, / Де сливи розцвітали, / І чула я не раз / Спів солов’їний» («Кокінвакарокудзьо», 1820).