до Т. Г. Шевченка
31 грудня 1847. Одеса
Одесса. 1847. Декабря 31.
Ні, я не мовчав, коханий друже, мій бідний Тарасе; не дожидаючись Вашого листа, я писав до Вас, не згадаю тепер якого числа, але повинно буть от 15 до 28 октября, і у тім моїм листі давав Вам і мій адрес у Одесі, але мені здається, що Ви того мого листа не получили, я писав просто у Орскую кріпость. Сьогодня я получив Ваш лист от 22 октября, що Ви писали у Седнев, а з Седнева мені переслали сюди; зараз і одвіт готов. У сім письмі скажу Вам усе теє, що казав і у тім. Я знав, що Вас потягли до Петербурга, але довго не знав, що з Вами опісля зробилось. Ми з жінкою поїхали у Одесу, і у Києві я бачив Сажина, він мені розказав, що Ви у Орській кріпості, і показав Ваш лист до якогось незнакомого мені пана; у тім листі Ви його просите прислать Вам палітру і пензлі, і краски, і пістолі, чого йому і зробить було не можна, бо все теє попропадало. Приїхавши у Чечельник (Ольгополь) коло Балти, я до Вас писав ось що (або хоч і не зовсім так, але близько): молись Богу, коханий Тарасе; Бог тебе карає за гріхи, дякуй Його; коли винен, терпи кару і дякуй Бога; коли не винен – терпи і дякуй Господа за іспитаніє; приймай кару Божію мало того що з покірностію Його святой волі, а ще більше, кохайся у горі, радуйся, що Господь Отець наш милосердний учить нас; і Господь наградить за терпініє, за покірность, за любов нашу, і пошле мир серцю і розуму, і змягчить, а може, перемінить гнів на милость, проти кого провинився. Горе, біда, напасть, а чоловікові найлучшая школа: се батьківський поцілуй Бога свому творенію. Горем да бідою Господь очищає нас, приближає до себе, робить нас лучшими; не жалковаться, а радоватись треба Божіїй карі. Ось що я Вам казав. Господь дав Вам нести крест вельми важкий, несіть і не журітесь, і все буде добре, тілько молітесь Богу от серця, і молітесь не об тім, щоб перестав Вас карать, а щоб дав силу і волю переносить кару без ропота і жалю. Іще я до Вас писав, що коли Вам можна мальовать, то напишіть гарненько адрес, і що я зараз Вам пришлю акварельные краски, мій маленький ящичок, где є і краски, і карандаші, і циркуль, і все належноє до мальовання. Ще писав і об собі, і мене Господь поцілував, як батько, одняв у мене мою маленькую дочку Лізу, Ви її знали. Але я дякую Господа за його милость; а милость його великая до мене тая, що він дав мені силу перенести моє горе без жалю, хоч вельми, вельми важко ховать дітей. Я сказав: Бог дав, Бог взяв – буди имя Господнє благословенно вовіки. Ангела я прияв от Господа, Ангела і вернув Господу; правда, дитятко сеє було нам великою утіхою, але я не жалкую о тім, що вже її нема, а дякую Господа за те, що вона у нас була; за те, що вона, по милості Божой, три года нас радувала; пам’ять нам зосталась не гіркая, а хорошая; а все-таки іноді я плачу, як згадаю про мою дитину. Бог простить мені мої сльози; серце часом не слухає розуму, треба б, щоб не тілько розумом, щоб і серцем і душею кохатись у Бозі, радуваться горю, тоді б, запевно, були б ми щасливі і на сім світі і благословив би нас Господь і на тім. До другого разу, коханий друже, напишіть, коли Вам чого треба: може, краски, може, гроші, і коли