затмевающего[14]ее, и да благословит Вас Господь в этом трудном и святом подвиге! Есть ли у Вас Евангелие? Я обещаюсь писать часто к Вам и еще раз, мой добрый Тарас Григорьевич, благодарю Вас от души за Вашу дружескую память, Передаю перо Глафире, которая также хочет приветствовать Вас. Прощайте, да осенит Вас благодать святая; Вам душею преданная
Варвара Репнина.
Дописка Г. І. Дунін-Борковської:
Вы, конечно, поверите, когда скажу Вам, что грустные строки Ваши к княжне меня сердечно обрадовали. Наконец Вы отозвались, Тарас Григорьевич, и дали нам средства сказать Вам хотя малую часть того живого искреннего сочувствия, которым полны все Ваши здешние знакомые и други. Чего могу пожелать Вам на новый год? Благодати Божией, терпения и слез; чтобы освежить и растворить духовную пустыню Вашей жизни.
…Від сльоз дрімає нудьга невсипуча,
Змочи наше сердце, як літнім дождем,
І зійде молитва, мов квітка пахуча,
І обвіє душу миром та теплом.
Прощайте, Тарас Григорьевич, бумага не позволяет распространяться более. Не забывайте нас: я же с благодарностию, припоминаю Ваше доброе посещение к моему мужу в Киеве. Да благословит Вас Господь.
Г. Д[унин]-Б[орковская].
104. Т. Г. Шевченка ДО А. І. ЛИЗОГУБА
1 лютого 1848. Орська фортеця
К[репость] Орская. 1848,
февраля 1-го.
Всяк друг речет: содружихся ему и аз: но есть именем точию друг. – Отак тепер і зо мною сталось, було, на собаку кинь, то влучиш друга. А як прийшлось до скруту, то святий їх знає, де вони поділись! чи не вимерли, крий Боже? Ні, здравствують, та тілько одцурались безталанного свого друга. Бог їм звидить. Якби вони знали, що єдине слово ласкаве тепер для мене паче всякої радості. Так що ж, недогадливі.
З превеликою радостію і дякою прийняв я лист ваш, уже другий, написаний 31 декабря.
Бог вам заплатить за вашу щирость і за вашу ласку. Лихо діється зо мною, та не одно, а всі лиха упали на мою голову, одно те, що нудьга і безнадія давить серце, а друге, нездужаю з того дня, як привезли мене в цей край, ревматизм, цингу перетерпів, слава Богу, а тепер зуби і очі так болять, що не знаю, де дітись. І чи не чудно, скажете, як принесли ваш лист, мені полегшало, так що на третій день мені вже можна було написать оцей лист до вас. Вибачайте тілько, що коротенький, одно те, що боюся очі натрудить, а друге, сказавши правду, таки й паперу недостача і купить нема де, звичайне, як у степу. Як будете посилать вашу обіцянку, то пришліть, будьте ласкаві, і паперу почтового і брістольського, коли найдете в Одесі. Вибачте, Бога ради, що я так вередую, за гроші спасибі вам, єдиний мій друже, у мене ще осталося трохи, а як матиму малярську справу, то, може, зароблю, а якщо пошлють весною в степ на Раїм,[15]бо є така чутка, то тойді вже проситиму, та може, Бог дасть, що тут остануся. Ще, чи не найдете в Одесі сочинений Лермонтова и Кольцова, пришліть