трохи легше, як знаєш, що є такіє люде, що жалкують. Ваш перший лист от 22 октября я получив 29 декабря і одвічав 31 по адресу, там написаном у Оренбург до Лазаревского с передачею; а сей лист получив, як казав уже, на самісінький Новий год. Вашу цидулку до В[арвары] Н[иколаевны] послав по адресу. Вона хотіла до Вас писать, як тілько прочула, где Ви живете, та, мабуть, що-небудь їй помішало. Глафіра, дякувать Господа, здорова, а сестра її Татьяна Івановна усе недужа, і тепер стало їй гірше, живе вона у Києві, Цецурін лічить, та все нема лучче. Видно, Богу угодно, щоб вона, бідна, страждала; така Його свята воля, нехай так і буде. Я такої віри, що Бог усе робить ік луччому. Важко, вельми важко мені було, і тепер ще плачу, як згадаю, як моя манюсенька донька Лізочка отходила до Бога, да страждала аж двоє суток, а тоді, благодареніє Богу, дав мені силу і розум дякувать Його за моє горе; бо не радості, а туга да недоля робить чоловіка луччим і зближає його до нашого Отця небесного.
Шукав я книг, що Вам хочеться – «Одіссеї», перевод Жуковського, печатної ще нема, і ніхто її не знає і не читав, опріч Гоголя, що пом’янув у своїх письмах. Коли покажеться – то пришлю; Шекспіра найшов і скоро пришлю; піджидаю грошей з дому, бо тут зовсім процвиндрився, а як тільки роздобуду грошенят, то зараз усе укупі: і ящичок, і Шекспіра, і все пришлю. Ви знаєте, що я не вельми заможний, але готов ділитись чим маю. Що Вам треба, да коли у мене є – то зроблю. Да не скаже мені Господь у день судний: бых болен я в темнице и не посетисте мене. Не могу посітить персонально – привітаю словом, і вельми, вельми б радувавсь, якби моє слово та Вам приносило покой і закріпляло б Ваше серце на недолю. О, щасливий би я був тогді. Будьте ж здорові і пишіть до мене.
Щирий до Вас Андрей Лизогуб.
Адрес:
В Одессу.
На Садовой, в доме Шостак.
103. В. М. Рєпніної та Г. І. Дунін-Борковської до Т. Г. Шевченка
13 січня 1848. Яготин
13 января 1848-го года. Яготин.
От души благодарю Вас, мой добрый и незабвенный Тарас Григорьевич, что Вы меня вспомнили в далекой стороне! И здесь мы Вас не забываем и очень часто речь идет о Вас: нет, я бы не рассмеялась, а зарыдала, бы, если бы Вас увидела теперь, и молила бы Бога дать языку моему красноречие, чтобы утешить Вас, возвесть дух Ваш выше горькой участи Вашей, смягчить сердце Ваше; говорю с Вами о милосердии Господнем, который не хочет смерти грешника, а чтобы он был жив! Если б это зависело от меня, разворотив мое письмо, Вы бы наполнились благодатью, она бы Вас освежила, освятила, укрепила, Вы бы бодро и с покорностию носили крест Ваш! Но, увы, что могу я, бедная, бессильная, для Вас, мой добрый Тарас Григорьевич – молиться! Да, молиться как можно чаще, как можно теплее, чтобы Бог подкрепил Вас в настоящем испытании, чтобы он вложил милосердие в сердца окружающих Вас, чтобы направил тех, от которых зависит земная участь Ваша, к помилованию! С какою радостию все Ваши здешние друзья помогали бы Вам нести крест. Как все обрадовались от Вашего письма! – Оно долго странствовало, ибо Андрей Иванович в Одессе; в очень непродолжительном времени я пришлю Вам книги, не хочу отложить ни одною почтою отвечать Вам на письмо