анції. Це, як і раніше, аграрна країна, з переважно сільським населенням. У роки Великої Вітчизняної війни німецькі фашисти знищили на білоруській землі 619 сіл разом із їхніми жителями. Після Чорнобиля країна втратила 485 сіл і селищ: 70 із них вже навічно поховані в землі. У війну загинув кожен четвертий білорус, сьогодні кожен п’ятий живе на зараженій території. Це 2,1 млн осіб, із них – 700 тис. дітей. Серед чинників демографічного згасання радіація займає головне місце. У Гомельській і Могильовській областях (найбільш постраждалих від чорнобильської катастрофи) смертність перевищила народжуваність на 20 %.
Внаслідок катастрофи в атмосферу викинуто 50×106 Кu радіонуклідів, із них 70 % припало на Білорусь: 23 % її території заражено радіонуклідами – понад 1 Ku/км по цезію-137. Для порівняння: в Україні заражено 4,8 % території, в Росії – 0,5 %. Площа сільгоспугідь із щільністю забруднення від 1 і більше Ku/км2 становить понад 1,8 млн гектарів, стронцієм-90 із щільністю 0,3 і більше Ku/км2 – близько 0,5 млн гектарів. Із сільгоспобороту виведено 264 тис. гектарів землі. Білорусь – країна лісів. Але 26 % лісів і більше половини лугів у заплавах річок Прип’ять, Дніпро, Сож відносяться до зони радіоактивного забруднення…
Як наслідок постійного впливу малих доз радіації з кожним роком у країні збільшується кількість ракових захворювань, дітей із розумовою відсталістю, нервово-психічними розладами та генетичними мутаціями…»
Зб. «Чернобыль». «Белорусская энциклопедия», 1996, с. 7, 24, 49, 101, 149
«За даними спостережень, 29 квітня 1986 року високий радіаційний фон було зареєстровано в Польщі, Німеччині, Австрії, Румунії, 30 квітня – в Швейцарії і Північній Італії, 1–2 травня – у Франції, Бельгії, Нідерландах, Великобританії, північній Греції, 3 травня – в Ізраїлі, Кувейті, Туреччині…
Закинуті на велику висоту газоподібні та летючі речовини поширювалися глобально: 2 травня їх зареєстровано в Японії, 4 травня – в Китаї, 5-го – в Індії, 5 і 6 травня – в США і Канаді.
Менше тижня знадобилося, щоб Чорнобиль став проблемою всього світу…»
Зб. «Последствия Чернобыльской аварии в Беларуси». Мінськ. Міжнародний вищий Сахаровський коледж з радіоекології. 1992 р. с. 82.
«Четвертий реактор, іменований об’єктом “Укриття”, як і раніше, зберігає у своїй свинцево-залізобетонній утробі близько 200 тонн ядерних матеріалів. Причому паливо частково перемішано з графітом і бетоном. Що з ними відбувається сьогодні, не знає ніхто.
Саркофаг споруджували наспіх, конструкція унікальна, напевно, інженери-розробники з Пітера можуть нею пишатися. Слугувати вона мусила тридцять років. Однак монтували його “дистанційно”, плити стикували з допомогою роботів і вертольотів – звідси і щілини. Сьогодні, згідно з деякими даними, загальна площа зазорів і тріщин перевищує 200 квадратних метрів, із них продовжують вириватися радіоактивні аерозолі. Якщо вітер дме з півночі, то на півдні – зольна активність: із ураном, плутонієм, цезієм. Мало того, в сонячний день при вимкненому світлі в реакторній залі видно стовпи світла, які падають згори. Що це? Проникає всередину і дощ. А при попаданні вологи в паливовміщуючі маси можлива ланцюгова реакція…
Саркофаг – небіжчик, який дихає. Дихає смертю. На скільки його ще вистачить? На це ніхто не відповість, досі неможливо підібратися до багатьох вузлів і конструкцій, щоб дізнатись, який у них запас міцності. Зате всі розуміють: руйнування “Укриття” призвело б до наслідків навіть страшніших, ніж 1986-го…»
Журнал «Огонёк», № 17, квітень 1996 р.
«До Чорнобиля… на 100 тисяч білоруських жителів було 82 випадки онкологічних захворювань. Сьогодні статистика така: на 100 тисяч – 6 тисяч хворих. Збільшення майже в 74 рази.
Смертність за останні десять років збільшилася на 23,5 %. Від старості вмирає 1 людина з 14, в основному працездатні – 46–50 років. У найбільш заражених областях при медичному огляді встановлено: з 10 осіб – сім хворих. Їдеш по селах, і тебе вражає територія кладовищ, які розрослися…»
«Досі багато яких цифр є невідомі…. Їх усе ще тримають у таємниці, такі вони жахливі. Радянський Союз послав на місце катастрофи 800 тисяч солдатів строкової служби та призваних на службу ліквідаторів, середній вік останніх був 33 роки. А хлопчаків узяли служити в армію відразу після школи…
Тільки в Білорусі значаться у списках ліквідаторів 115 493 особи. За даними Міністерства охорони здоров’я, з 1990 по 2003 рік 8553 ліквідаторів померли. По дві людини за день…»
«Так починалася історія…
1986 рік… На перших шпальтах радянських і зарубіжних газет репортажі про суд над винуватцями чорнобильської катастрофи…
А тепер… Уявіть порожній п’ятиповерховий будинок. Будинок без мешканців, але з речами, меблями, одягом, які використовувати вже ніхто і ніколи не зможе. Тому що будинок цей у Чорнобилі… Але саме в такому будинку мертвого міста давали невелику прес-конференцію для журналістів ті, кому належало вершити суд над винуватцями в атомній аварії. На найвищому рівні, в ЦК КПРС вирішили, що справа має розглядатися на місці злочину. У самому Чорнобилі. Суд відбувся