математичними обрахунками мусіло покрити всі мої будинкові витрати, включно з податком міської управи. Після цього я мав би жити на планеті як спадкоємний паразит, зовсім задурно, у просторі двох кімнат з трьома вікнами і різними вигодами, гідними будь-якої капіталістичної акули.
Але дорога до цього зворушливого парадизу проходила досить тернистими місцевостями: весь той дім, ціле те огнище і славетна копальня золота, вимагали не лишень захоплення, а також поту і крови. Критий зеленими квадратиками папи дах над головою, невідомо яким правом, дозволяв опадовим стихіям просякати до верхніх кімнат і розписувати по їх стелях фрески, гідні фантазії помпейських майстрів, а його ринви, як тільки полив перший дощ, спричиняли на всі боки такий водоспад, що до деякої міри нагадував Ніагару. Не маючи ніякого досвіду з ніякими дахами, я також не мав зеленого поняття, що в таких випадках треба робити. Мені завжди здавалося, що всі дахи, яких стільки набудовано по всій землі, красуються собі між небом і землею, як ті птахи небесні, що піклується ними сам Господь Бог, а їх власники розкошують собі під їх благодатним покровом і покурюють люльку з «оґденом».
Щойно аж тепер і на власні очі я побачив і я переконався, що це соціально-філософське питання виглядає аж не так ідилійно. Стіни, стеля, помости, ринви, накриття, сходи включно з пивницею і убиральнею обступили мене зо всіх боків, «як та чорна хмара», не давали пільги ні вдень, ні вночі, вимагали ремонту, незважаючи на сумний факт, що моє конто в «Роял-Кенедієн» безнадійно ізсякло і нічого не залишалося, як надолужити його моїм власним кривавим потом.
О, той дах і ті ринви! І хто їх таких вигадав? Першим моїм природним відрухом було вдатися до відповідних майстрів цього діла і віддати цілу цю морочливу проблему у їх досвідчені руки. І дуже до речі, на це навинувся один мій знайомий, старий еміґрант, поважний громадянин, власник будинку і тягарового авта «Дженерал моторс»[11] з Оттави, який саме цим ділом займався. Я, розуміється, представив йому весь мій клопіт, він уважно досвідченим оком позирнув на дах, кількакратно обійшов весь будинок, відходив на віддаль, дивився з перспективи, мов би на абстрактний малюнок, похитував загадково головою, прицмокував зловісно язиком; я, розуміється, слідкував за кожним його магічним рухом, моє серце, розуміється, боляче завмирало і майже завмерло зовсім, коли мій експерт, з виглядом чародія, вирік своє остаточне рішення: причина злочинного діяння моїх ринв таїться в тому, що весь той будинок, коли дивитися на нього спереду, похилений на доброго пів інча на правий бік. Така прецизна докладність цієї експертизи викликала у мене зрозумілу пошану до її майстра, а разом з цим спричинила наглу паніку, бо ж чи не значить все це разом, що весь той будинок безнадійна тандита, пізійська вежа[12], кандидат на руїну, і що втиснули мені його несумлінні аґенти, як гнилі яйця, та чи не прокинуся я одного разу під його звалищами, як кіт, який заліз у невластиве місце і обвалив на себе склад череп’яних горшків. Я обережно висловив свої сумніви