своїй інавгураційній промові? – спитав я.
– Звісно. Інакше навіщо б вони оприлюднювали його саме зараз?
– Так, вони обрали дуже вдалий час, – сказав авгур. – Новий консул. Перший день на посаді. Військового досвіду нема зовсім. Нема великої родини, яка б його підтримала. Вони перевіряють твій характер, Цицероне.
З вулиці доносилися крики. Я перегнувся через парапет. Збирався натовп, аби провести Цицерона до місця інавгурації. На іншому кінці долини в ранковому повітрі чітко виднілися обриси храмів Капітолію.
– Це що таке, блискавка? – спитав Целер у найближчого до себе хранителя священних птахів. – Сподіваюся, що так, бо в мене вже яйця відвалюються.
– Якщо ти бачив блискавку, – відповів хранитель, – значить, це дійсно була вона.
– Ну й добре. Це була блискавка, та ще й на лівій половині небосхилу. Запиши це, синку. Вітаю тебе, Цицероне. Це – знак прихильності богів. Можемо вирушати.
Та Цицерон ніби як не чув його. Він непорушно сидів у кріслі та дивився удалечінь, не відводячи погляду. Проходячи повз нього, Целер поклав йому руку на плече.
– Мій двоюрідний брат Квінт Метелл просив передати тобі привіт та ненав’язливо нагадати, що він все ще очікує за міськими мурами на свій тріумф, який ти обіцяв йому в обмін на голоси. Так само, як і Ліциній Лукулл. Не забувай, що за ними – сотні ветеранів, яких вони легко можуть зібрати. Якщо дійсно спалахне громадянська війна – а до цього все і йде – то вони саме ті, хто зможе увійти в місто та навести тут лад.
– Дякую тобі, Целер. Введення солдат в Рим – от вже точно саме те, що необхідно зробити, аби уникнути громадянської війни.
Це мало пролунати як саркастичне зауваження, та сарказм відскакує від сьогоденних Целерів, наче дитяча стріла від металевого щита. Авгур пішов з даху без почуття ображеної гідності. Я спитав Цицерона, чим можу допомогти.
– Напиши мені нову промову, – похмуро відповів новий консул. – І залиш мене одного.
Я зробив так, як він наказав, і спустився до низу, намагаючись не думати про ту задачу, що стояла тепер перед ним: без підготовки виступити перед шістьма сотнями сенаторів з приводу закону, який він щойно побачив, при цьому знаючи наперед, що хай би що він не сказав – це спричинить невдоволення того чи іншого угрупування в Сенаті. Цього було достатньо, аби в мене почався розлад травлення.
Будинок швидко заповнювався не лише клієнтурою Цицерона, але й тими, хто просто заходив з вулиці, аби звернутися до нього зі словами привітання. Цицерон наказав, аби на інавгурації не економили, а коли Теренція починала висловлювати занепокоєння тим, скільки все це коштує, він їй відповідав: «Заплатить Македонія». Тому кожен, хто заходив до будинку, отримував у подарунок декілька інжирів та мед. Аттік, який був провідником вершників, привів з собою великий загін людей свого стану, які підтримували Цицерона – їм усім, а також і найближчим прибічникам Цицерона в Сенаті, на чолі яких стояв Квінт,