він, цей закон, і, будьте впевнені, я дослідив його настільки ретельно, наскільки міг з урахуванням обставин цього дня. І я дійшов твердого переконання…
Він замовкнув і уважно оглянув присутніх – і Цезаря, який сидів на другій лаві та споглядав консула, не виражаючи будь-яких почуттів, і Катулла та інших колишніх консулів з числа патриціїв, які сиділи на лаві навпроти.
– …що закон цей – ні що інше, як меч, який нам пропонують вструмити в саме серце нашої Республіки!
Вмить його слова спричинили вибух емоцій: гнівні викрики та жести заперечення від популярів та низький схвальний галас з боку патриціїв.
– Меч, – повторив Цицерон. – З довгим лезом, – він відкрив першу табличку. – Глава перша, сторінка перша, рядок перший. Обрання комісії з десяти осіб…
Промовивши ці слова, він переступив через всю демагогію та сентименти – і приступив одразу до змісту дискусії – а він, цей зміст, стосувався, як завжди, того, кому належатиме влада.
– Хто подає кандидатів на посади членів комісії? – спитав він. – Рулл. Хто визначає тих, хто їх відбиратиме? Рулл. Хто збирає асамблею для виборів? Рулл.
Сенатори з фракції патриціїв підхопили дух його промови та почали викрикувати ім’я бідолашного трибуна після кожного питання, яке ставив Цицерон.
– Хто оголошує про результати?
– Рулл! – вибухнув натовп під дахом храму.
– Хто – той єдиний, кому місце в комісії гарантоване?
– Рулл!
– Хто написав цей закон?
– Рулл!
І Сенат у захваті від власної дотепності зайшовся сміхом, в той час як бідолашний Рулл зашарівся та крутив головою в усі боки, ніби когось шукав. Десь півгодини Цицерон продовжував у тому ж дусі, постатейно розбирав закон, цитував та висміював його з такою завзятою люттю, що сенатори на лаві біля Цезаря, а також на лаві трибунів ставали дедалі більш похмурими.
Неможливо було уявити собі, що Цицерон мав лише годину, аби до цього підготуватися. Він виставив цей закон атакою на Помпея – бо той не міг брати участь у виборах in absentia, а також як спробу відновлення монархії – де нові царі маскуються за ширмою членів комісії. Він вільно цитував закон:
– Десять членів комісії отримають право розміщати колоністів в будь-яких містах та районах на власний розсуд – та передавати їм землі за власним вибором, – промовлений Цицероном, цей грубий текст лунав, наче заклик до тиранії. – А що далі? Які там з’являться поселення? Як все це буде працювати? Рулл каже: «В цих місцях будуть створені колонії». Але де саме? І хто там житиме? Невже ти, Рулл, справді думаєш, що ми віддамо в твої руки – і в руки тих, хто все це придумав, – Цицерон показав на Цезаря та Красса, – всю Італію, беззахисну, аби ви розташували повсюди свої військові гарнізони, окупували її своїми колоніями та керували нею, закутою в кайданки?
З боку патриціїв пролунали викрики «ні!», «ніколи!». Цицерон витягнув вперед руку та відвів