саме вчасно, аби помітити, як Непот у супроводі свого звичного екскорту перетнув Форум та попрямував у бік ростр. Тоді, близько восьмої години, на вулицях було повно народу, і мені не було складно в цій метушні міста прослідкувати за ним – до того ж, він не належав до тих, хто постійно озирається через плече. Він з невеличкою групою своїх супутників пройшов повз храм Кастора – і добре, що тієї миті я скоротив відстань між нами, тому що, пройшовши по via Sacra, вони раптом зникли з поля зору. Я зрозумів, що вони увійшли до резиденції верховного жреця.
Спершу я подумав негайно повернутися та розповісти про все Цицерону. Втім, щось мене зупинило. Навпроти резиденції розташовувалася низка магазинів – і я зайшов до одного з них і почав спостерігати за входом до цезаревої резиденції, вдаючи, що обираю в магазині коштовності. Я побачив, як на ношах до резиденції прибула його мати. Потім поїхали дружина – і теж на ношах. Це була молода й красива жінка. Багато людей входили та виходили – але більше я нікого не впізнавав. Десь за годину продавець нетерпляче заявив, що має закривати магазин. Він провів мене до виходу – і цієї миті з непримітної повозки, яка саме під’їхала, з’явилася лиса голова Красса, який вийшов з повозки та зайшов до будинку Цезаря. Я ще трохи почекав та, не побачивши більше нічого цікавого, повернувся до Цицерона з новинами.
Він до того часу вже залишив будівлю Сенату, і я застав його вдома за розбиранням пошти.
– Ну що ж, одну загадку ми розгадали, – сказав він, коли вислухав мене. – Тепер зрозуміло, що свої двадцять мільйонів на підкуп виборців Цезар взяв не тільки від Красса, але й від Повелителя Землі й Води.
Він відкинувся на спинку та глибоко замислився. Як він сказав мені пізніше, «якщо наймогутніший воєначальник, головний позикодавець та верховний жрець починають зустрічатися, то слід бути напоготові».
Десь в той саме час істотно зросла роль Теренції в публічному житті Цицерона. Багатьом було незрозуміло, як він прожив з нею більше ніж п’ятнадцять років. Це була дуже набожна жінка, начисто позбавлена вроди й шарму. Але вона мала одну дуже рідкісну перевагу – сильний характер. Вона викликала повагу – і з роками Цицерон все більше дослухався до її порад. Теренції не цікаві були філософія чи література, історію вона знала погано і, взагалі, освіти гарної не мала. Та хоч вона і була вільною від тягаря книжкових знань та не була природою наділена делікатністю, вона мала рідкісну здатність дивитись в саму суть питання, про що б не ішлося – про якусь проблему чи про людину. І вона ніколи не соромилася говорити те, що думає.
Розпочну з того, що Цицерон, аби дарма не турбувати свою дружину, не розказав їй про те, що Катіліна заприсягся його вбити. Та, що було характерним, Теренція, будучи жінкою розумною та проникливою, дуже скоро сама про все дізналася. Як дружина консула, вона була покровителькою культу Доброї Богині. Не скажу, що це означало – бо все, що мало якийсь стосунок до цієї богині та її храму, сповненого зміями, ретельно приховувалося від чоловіків. Все, що мені відомо, це те, що одного разу до Теренції прийшла