як теплий весняний вітер, її образ пройшов крізь нього, як хмара життя, тепла, ніжності і глибокого нагадування. Мати! І як тільки він міг її забути!
Розділ п’ятий
Дотепер Ґольдмунд хоч і знав дещо про свою матір, але тільки з розповідей інших; він втратив її образ, а більшість з того, що, здавалося, знав про неї, він у розмовах з Нарцисом замовчував. Мати була чимось, про що не можна було говорити, її треба було соромитись. Вона була танцівницею, красивою, неприборканою жінкою благородного, але непорядного і язичницького походження; батько Ґольдмунда, за його словами, витягнув її зі злиднів і ганьби; не будучи впевненим, що вона не язичниця, він охрестив її і навчив релігійних обрядів; він одружився з нею, зробивши шанованою жоною. А вона, проживши кілька років покірним та впорядкованим життям, знову згадала свої колишні вміння й заняття, збуджувала й спокушала чоловіків, днями й тижнями не бувала вдома, знеславилася, як відьма, і врешті-решт, після того як чоловік кілька разів знаходив і повертав її, зникла назавжди. Її слава ще якийсь час давала про себе знати, недобра слава, що промерехтіла, як хвіст комети, і потім згасла. Її чоловік повільно приходив до тями від років неспокою, страху, ганьби і вічних несподіванок, яких вона йому заподіювала; замість невдалої дружини він виховував тепер синочка, дуже схожого вродою на матір; чоловік став ненависним ханжею і прищеплював Ґольдмундові переконання, що той повинен присвятити своє життя Богові, щоб спокутувати гріхи матері.
Ось приблизно те, що Ґольдмундів батько розповідав зазвичай про свою зниклу дружину, хоч і не любив цього робити, і на що натякав настоятелю під час передачі Ґольдмунда; і все це, як страшна легенда, було відомо й синові, хоч він і навчився витісняти і майже забути її. Але він зовсім забув і втратив справжній образ матері, той, інший, зовсім інший образ, що складався не з розповідей батька і прислуги чи з темних диких чуток. Він забув свою власну, справжню, живу згадку про матір. І ось саме цей образ, зірка його раннього дитинства, знову зійшла.
– Незбагненно, як я міг це забути, – сказав він своєму другові. – Ніколи в житті я не любив когось так, як свою матір, так безумовно і палко, нікого так не шанував, ніким так не захоплювався, вона була для мене сонцем і місяцем. Хтозна, як сталося, що цей сяючий образ потемнів у моїй душі і поступово перетворився на злу, бліду, потворну відьму, якою вона була для батька і для мене протягом багатьох років.
Нарцис нещодавно закінчив своє послушництво і був пострижений у ченці. Дивним чином змінилося його ставлення до Ґольдмунда. А Ґольдмунд, який раніше відкидав поради і зауваження Нарциса, сприймаючи їх як докучливе всезнайство й наставництво, після того великого потрясіння був сповнений поштивого захоплення мудрістю свого друга. Як багато з його слів виявилися пророчими, як глибоко він проник у нього, як точно розгадав його життєву таємницю, його приховану рану, і як розумно зцілив його!
Бо юнак здавався зціленим. Не тільки від непритомності не залишилося поганих наслідків; усе те бутафорське, зарозуміле, несправжнє