потім зупинився перед другом.
– Облиш, – сказав він м’яко, – ти прекрасно знаєш, що не набрид мені.
Він з недовірою дивився на друга, потім знову почав ходити туди-сюди, зупинився і ще раз подивився на Ґольдмунда твердим поглядом з суворого й худого обличчя. Тихим голосом, але впевнено і жорстко він сказав:
– Послухай, Ґольдмунде! Наша дружба була хорошою; вона мала мету, і вона її досягла, вона тебе пробудила. Сподіваюся, вона не закінчена; сподіваюся, вона ще відновиться і, відновлюючись раз по раз, призводитиме до нових цілей. На даний момент мети немає. Твоя – невизначена, тому я не можу ані вести, ані супроводжувати тебе. Запитай свою матір, запитай її образ, дослухайся до неї! Моя ж мета визначена, вона тут, у монастирі, вона потребує мене щогодини. Я можу бути твоїм другом, але я не маю права бути закоханим. Я – чернець, я дав обітницю. Перед висвяченням я маю намір отримати відпустку від учительства й усамітнитися на багато тижнів для посту і духовних вправ. У цей час я не зможу говорити ні про що мирське, навіть з тобою.
Ґольдмунд зрозумів. Він сумно сказав:
– Отже, ти робитимеш те, що робив би і я, якби вступив до ордену назавжди. А коли закінчиш свої вправи, витримаєш достатньо постів і молитов і неспання – що тоді стане твоєю метою?
– Ти ж знаєш, – сказав Нарцис.
– Ну, так. Через кілька років станеш першим учителем, можливо, навіть керівником школи. Вдосконалиш навчальний процес, збільшиш бібліотеку. Може, й сам писатимеш книги. Ні? Значить, ні. Але в чому ж полягатиме мета?
Нарцис слабо посміхнувся.
– Мета? Може, я помру керівником школи, або настоятелем, або єпископом. Все одно. А мета – завжди бути там, де я зможу служити найкращим чином, де мій характер, мої властивості й обдарування знайдуть найліпший ґрунт, найширше застосування. Іншої мети немає.
Ґольдмунд:
– Для ченця немає іншої мети?
Нарцис:
– Ну, звісно, цілей доволі. Метою життя для ченця може бути вивчення івриту, тлумачення Аристотеля або розпис монастирської церкви, самітництво і медитування або сотні інших речей. Але це не мої цілі. Я не бажаю ані примножувати багатство монастиря, ані реформувати орден або церкву. Я хочу в міру моїх можливостей служити духові так, як я його розумію, й не інакше. Хіба це не мета?
Довго обдумував відповідь Ґольдмунд.
– Ти маєш рацію, – сказав він. – Я дуже завадив тобі на шляху до твоєї мети?
– Завадив? Навпаки, Ґольдмунде, ніхто не допоміг мені більше, ніж ти. У мене були труднощі з тобою, але я не проти труднощів. Я вчуся на них, я їх майже подолав.
Ґольдмунд перебив його, сказавши напівжартома:
– Ти їх чудово подолав! Та все ж скажи: коли ти допомагав мені, керував мною і звільняв, зцілюючи мою душу, ти цим справді служив духові? А може, ти цим самим позбавив монастир ревного і доброзичливого послушника і виховав супротивника духу, такого, що віритиме, прагнутиме й робитиме протилежне тому, що ти вважаєш добрим!
– Чом би й ні? – відповів Нарцис з глибокою