Вона вчить мене читати й писати. Френсі розмалювала мій гіпс синім, червоним та жовтим. Вона лютує з того, що отих людей підсмажили в кріслі. Надворі співають птички. Сьогодні я нарахував дванадцятеро видів пташок. Найбільше мені подобаються жовті зяблики. Я прочитав «Казку про двох лихих мишенят» та «Піві – цирковий пес». Яке морозиво тобі більше до вподоби: ванільне чи шоколадне? З любов’ю, Арчі».
Щодо використання слова «підсмажені» виникла суперечка, бо бабуся вважала занадто вульгарним вживати це слово у зв’язку з такою трагічною подією, але Фергюсон наполягав на тім, що вибору немає, що це слово змінити не можна, бо саме так Френсі подала йому цю історію, і він вважає це слово підходящим саме тому, що воно є виразним та огидним. До того ж, це його лист до тітоньки Мілдред, а не бабусин, і тому він може писати все, що забажає. «Ти що, ніколи не відступаєшся, Арчі?», спиталася бабуся. На що її онук відповів; «А чому я маю відступатися, якщо я правий?».
Невдовзі після того, як вони запечатали листа, несподівано повернулася додому матір Фергюсона, пролетівши по вулиці в червоному двохдверному «понтіаці», в якому вона їздила відтоді, коли їхня сім’я перебралася до Вест-Оранджу три роки тому і який Фергюсон та його рідні називали джерсійським помідором. Поставивши авто в гараж, вона хутко подалася через газон до ґанку, рухаючись при цьому швидше, аніж зазвичай, прискореним кроком, який був чимось середнім між ходьбою та неквапливим бíгом, і коли підійшла до Фергюсона достатньо близько, щоби йому було видно її риси обличчя, то він побачив, що вона посміхалася, посміхалася незвично широкою й радісною посмішкою, а потім підняла руку й привітно помахала їм, і це означало, що матір була в чудовому гуморі. Ще не встигла вона піднятися сходами, як Фергюсон вже чітко здогадався, що вона їм скаже, бо з її дочасного повернення та радісного виразу обличчя було ясно, що тривалі пошуки нарешті увінчалися успіхом і що помешкання для її фотостудії було знайдене.
Приміщення вона знайшла в Монклері, повідомила їм матір, зовсім недалеко від Вест-Оранджу, і було воно не лише достатньо просторим, аби вмістити все необхідне, а й розташовувалося якраз посередині головної вулиці. Звісно, треба було виконати деякі роботи, але договір оренди починається з першого вересня, тому вона матиме достатньо часу для складення планів, щоби розпочати ремонт з першого ж дня. Яка радість, з полегшенням мовила мати, нарешті добра новина, хоча залишалася одна проблема. Їй треба було придумати назву для студії, і жоден потенційний варіант її наразі не влаштовував. «Фергюсон Фото» не годився, бо мав у собі два звуки «ф». Варіант «Фото Монклер» був занадто банальним. «Портрети від Рози» – занадто претензійним. «Фото від Рози» не підходив, бо містив три звуки «о». Назва «Портрети з передмістя» чимось нагадувала їй підручник з соціології. «Сучасний Імідж» звучало непогано, але наштовхувало на думку про журнал з мистецтва фотографії, а не про реальну студію з плоті й крові. «Фергюсон – мистецтво