вельми часто в ті часи дівчата вдягали весільні плаття у вісімнадцять чи дев’ятнадцять років, а чого Розі дуже не хотілося, так це залишитися незаміжньою. По-третє: так, вона не кохала Стенлі, але доконаний факт полягав у тім, що не всі шлюби з кохання ставали шлюбами вдалими й міцними, до того ж вона десь вичитала, що шлюби з розрахунку, які переважали в традиційних іноземних культурах, не були менш або більш щасливими, аніж шлюби в країнах Заходу. По-четверте: так, вона не кохала Стенлі, але правда полягала в тім, що вона вже не могла покохати нікого отим Великим Коханням, яким вона кохала Девіда, бо Велике Кохання трапляється людині лише один раз у житті, і тому мала змиритися з кимось меншим за ідеал, якщо не хотіла провести решту життя на самоті. По-п’яте: Стенлі не мав у собі нічого такого, що дратувало б її чи викликало огиду. Думка про секс із ним її не відштовхувала. По-шосте: він кохав її шалено й безумно і ставився до неї з добротою й повагою. По-сьоме: в гіпотетичній розмові, яку вони мали за два тижні до його пропозиції, Стенлі сказав, що жінки вільні переслідувати свої власні інтереси і що їхнє життя не має обертатися винятково довкола їхніх чоловіків. Чи не мав він на увазі роботу, поцікавилася вона. Так, і роботу також, наряду з усім іншим. Це означало, що їй не доведеться кидати роботу у Шнайдермана, що вона й далі зможе опановувати професію фотографа. По-восьме: так, вона не кохала Стенлі. По-дев’яте: багато чого у ньому їй подобалося, не викликало сумніву те, що гарне значно переважало в ньому не надто гарне, але ж чому він постійно засинав на фільмах? Може, він втомлювався, працюючи подовгу в себе на роботі? А може, оті напівопущені повіки свідчать про брак зв’язку зі світом почуттів? По-десяте: Ньюарк! Чи зможе вона там жити? По-одинадцяте: Ньюарк – це проблема, однозначно. По-дванадцяте: їй пора було покинути своїх батьків. Вона була вже надто дорослою, щоби жити з ними в одному помешканні, і хоч як би вона не любила свою матір та батька, вона зневажала їх за лицемірство – батька за те, що той вперто і не розкаюючись продовжував ганятися за кожною спідницею, а матір – за те, що вдавала, наче цього не помічає. Якось на днях, йдучи пообідати до кафе-автомату біля студії Шнайдермана, Роза випадково помітила свого батька, який ішов рука в руку з жінкою, яку вона ніколи не бачила раніше і яка була років на десять-п’ятнадцять молодшою за нього. Їй стало так гидко, і вона так розлютилася, що їй захотілося підбігти до батька й затопити йому в пику. По-тринадцяте: якщо вона вийде заміж за Стенлі, то хоча би в чомусь обскаче Мілдред навіть попри те, що було неясно, чи мала її старша сестра якийсь інтерес до заміжжя. Наразі Мілдред почувалася прекрасно, стрибаючи від одного короткого роману до іншого. Бог їй у поміч, але не такого життя хотіла для себе Роза. По-чотирнадцяте: Стенлі заробляв гроші, а з того, що вона встигла дізнатися, він з часом зароблятиме дедалі більше грошей. Ця думка давала втіху, але водночас і певну тривогу. Для того, щоби заробляти гроші, треба думати про гроші увесь час. Чи зможе вона жити з чоловіком, чиїм
