з покаліченою рукою? Затягти гайки, демонтувати шини, поміняти нагнітач бензину? Чоловік зажадав відшкодування, у якому сім’я Прієто йому відмовила. Медичні витрати підірвали їхні фінанси, і вони не мали грошей, навіть щоб запропонувати йому тримісячну зарплату. Вони дуже шкодували, але допомогти не могли.
Механік поклявся вбити Ікла, навіть якби для цього йому довелося б спалити весь дім.
Я вперше послухав його вдома у Качура. Платівку на сорок п’ять обертів привіз йому з Чикаго двоюрідний брат. З перших гітарних акордів стало ясно, що саме така музика промовляла до мене, проникала в мене, захоплювала мене. Якщо «Бітлз» були антиподом пережитого мною, то Гендрікс синтезував усе за три секунди. Джимі Гендрікс. Я не розумів жодного з його текстів. Гендрікс міг би співати дурниці, промовляти «ла-ла-ла» чи наспівати список покупок у супермаркеті. Не мало значення. Мене відразу ж причарували його складні музичні пасажі.
Я розповів Карлосові про своє відкриття. Він теж не знав про Гендрікса. Ми разом бродили з крамниці до крамниці в пошуках його платівок, доки знайшли одну в Рожевій зоні[21]. Її продавали за величезні гроші. Карлос купив її і подарував мені.
Ми прийшли додому й відразу ввімкнули програвач. Щойно почувши музику, Карлос повернувся до мене: «Це що за дивина?» Моцарт із Ніцше з болем африканських рабів із запахами вулиці з мудрістю з природою з життям зі смертю з коханням з потенцією з вогнем з повітрям з бурями з Фолкнером з Кантом. Якщо Ікло був вовкособакою, то Гендрікс був вовкомузикантом. Його музика була дикістю в чистому вигляді. Гендрікс розумів вулицю, дахи, рани, шрами. Він певно що знався на бійках, ножах, шубах, зшитих із шиншилових шкурок. Гендрікс знав про це. «Бітлз» були солодкавою, легкою музикою, яку кожен міг мугикати. Мугикати Гендрікса було неможливо.
Батькові було прикро, що його сини не слухають мексиканської музики чи принаймні з іспаномовними текстами. Покоління моїх батьків зростало під голоси Педро Інфанте, Хорхе Негрете, Педро Варгаса, Марії Вікторії. Я спробував послухати їх і музику мексиканських виконавців у інших жанрах: коррідо, польки, болеро, навіть наївний рок Сесара Кости та Анхеліки Марії. Ніщо не звучало, як у Гендрікса. Нічого схожого на цю розстроєну гітару, ці несподівані співзвуччя, ці несамовиті акорди.
Менше як за тиждень у районі Реторно виник культ Гендрікса. Ми дізналися, що він негр, що має у жилах мексиканську кров, що народився в Сіетлі, що носив хутряні пальта, що без міри вживав наркотики, що виходив на сцену під дозою, що був шульгою, але грав на гітарі для праворуких. Я лягав спати під Гендрікса, прокидався під Гендрікса.
Я приніс платівку Гендрікса на урок бевзя Курта Голанда, просто щоб подратувати його. Він узяв його в руки й пильно обдивився, ніби міг зчитати музику з вінілових борозенок. Нещодавно стався інцидент із «Бітлз», і рішення про моє відрахування після закінчення навчального року вже було ухвалено. Я був певен, що Голанд обуриться Гендріксом, і тому хотів, щоб він поставив