Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології
яка виникає саме тоді, коли йдеться про обсяг у зв’язку з функцією сутностей в універсальних судженнях, що ми вочевидь мусимо розрізняти відповідно до вказаних відмінностей. Кожна сутність, яка не є результатом найнижчої диференціації, має певний ейдетичний обсяг, а саме – обсяг спеціалізацій і зрештою, в кожному разі, ейдетичних сингулярностей. З іншого боку, кожна формальна сутність має свій формальний або «математичний» обсяг. Понад те кожна сутність взагалі має обсяг індивідуальних відособлень, ідеальну сукупність можливих цейностей, з якими її можна пов’язати в ейдетично-універсальному мисленні. Казати ж про емпіричні обсяги означає більше: обмеження певною сферою існування через уплетене сюди покладання існування, яке скасовує чисту загальність. Усе це, звісно, можна перенести із сутностей на «поняття» як значення.
§ 14. Субстратні категорії. Субстратна сутність і τόδε τι
Далі ми беремо до уваги розрізнення між «повними», «змістовими» субстратами з відповідними «повними», «змістовими» синтаксичними предметностями і порожніми субстратами з утвореними з них синтаксичними предметностями, модифікаціями порожнього Чогось. Сам останній клас у жодному разі не є порожнім і бідним; він визначається саме як сукупність належних до складу чистої логіки як до mathesis universalis станів справ з усіма тими категоріальними предметностями, з яких вони утворені. Отже, сюди належить кожний стан справ, який висловлений у будь-якій силогічній або арифметичній аксіомі чи теоремі, кожна форма виведення, кожне порядкове число, кожна числова побудова, кожна функція чистої аналізи, кожний добре визначений у ній евклідовий або неевклідовий многовид.
Якщо ми звернимося до класу змістових предметностей, то дійдемо до граничного змістового субстрату як ядра всі синтаксичних побудов. До цього ядра належать субстратні категорії, яких стосуються обидва заголовки, що їх можна поєднати диз’юнкцією: «гранична змістова сутність» і «Ось це!», або чиста, синтаксично безформна індивідуальна одиничність. Нав’язливий термін «індивід» не пасує тут тому, що саме ця неподільність, яка саме й має бути визначена і яку виражає це слово, не відповідає цьому поняттю, ба більше, необхідне поняття «індивід» мусить бути збережено для іншого. Тому ми запозичуємо Аристотелевий вираз τόδε τι, який принаймні у звучання не залучає цей сенс.
Ми протиставили граничну безформну сутність і Ось-це; тепер ми мусимо встановити наявний між ними сутнісний зв’язок, який полягає в тому, що кожне Ось-це має свій змістовий сутнісний склад, який має характер безформної в наведеному сенсі субстратної сутності.
§ 15. Самостійні та несамостійні предмети. Конкрет і індивід
Ми потребуємо ще одного засадового розрізнення, а саме – розрізнення самостійних і несамостійних предметів. Несамостійною є, наприклад, категоріальна форма, оскільки вона необхідно вказує на субстрат, формою якого вона є. Субстрат і форма – це взаємопов’язані