Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології
ми бачимо, що саме насправді та безсумнівно належить до реального складу конкретних інтенційних переживань, які називаються сприйняттями речей. Якщо річ є інтенційною єдністю, ідентично-єдино усвідомленим у континуально впорядкованому потоці розмаїтих сприйняттів, які переходять одне в одне, самі вони постійно мають свій визначений дескриптивний склад, який згідно з власною сутністю підпорядкований цій єдності. Наприклад, до кожної фази сприйняття з необхідністю належить певний уміст відтінювань кольору, фігури тощо. Їх зараховують до «чуттєвих даних», даних особливого регіону з певними видами, які всередині якогось із цих видів об’єднуються в конкретні єдності переживань sui generis («поля» відчуттів); які потому в той спосіб, який тут ми не описуватимемо детально, оживлюються через «схоплення» у конкретній єдності сприйняття, і завдяки цьому оживленню виконують «функцію уявлення», тобто разом із ним утворюють те, що ми називаємо «явленням» кольору, фігури тощо. Це разом з іншими характеристиками утворює реальний склад сприйняття, яке є усвідомленням тієї самої речі завдяки ґрунтованій на сутності цих схоплень єдності схоплення, а також завдяки ґрунтованій на сутності різних єдностей такого ґатунку можливості синтезування ідентифікації.
Ми маємо не забувати про те, що дані відчуттів, що виконують функцію відтінювання кольору, гладкості, фігури тощо (тобто функцію «уявлення») принципово відрізняються від самого кольору, самої гладкості, самої фігури, коротко кажучи, від усіх видів речових моментів. Відтінювання, хоча й схоже називається, принципово не є того ж ґатунку, що й відтінюване. Відтюнювання є переживанням. Але переживання можливе лише як переживання, а не як щось просторове. Натомість відтінюване принципово можливе лише як щось просторове (адже воно за власною сутністю є просторовим), але воно не може бути переживанням. Безглуздо вважати відтінювання фігури (наприклад, якогось трикутника) чимось просторовим і можливим у просторі, а той, хто це робить, плутає його з відтінюваною, тобто явленою фігурою. Систематичне розрізнення розмаїтих реальних моментів сприйняття як cogatatio (що протистоять моментам трансцендентного їм cogitatum) та характеризування їхніх особливостей, що часто бувають доволі складними, є темою великого дослідження.
§ 42. Буття як свідомість і буття як реальність. Принципова відмінність способів споглядання
Із цих розмислів випливає трансцендентність речі щодо її сприйняття, а також щодо кожного пов’язаного з нею усвідомлення; не лише в тому сенсі, що річ не можна фактично знайти у свідомості як її реальну складову, тут радше йдеться про ейдетичне вбачання загального стану речей: з цілковито безумовною загальністю, тобто необхідністю, річ не може бути дана як реально іманентна в жодному можливому сприйнятті й узагалі в жодному можливому усвідомленні. Отже, постає засадове розрізнення буття як переживання і буття як речі. Регіональній сутності