– птицю, яку ми спожили. Вона коштує від двохсот до двохсот п’ятдесяти франків. Я пропоную за нього заплатити, він обурено відмовляється. Ось що він нам розказує:
– Ця дика птиця – це півень бушу. Він, звісно, ніколи не бачив ні курки, ні півня, ні людини. Я ловлю одного з них, несу в село й продаю тому, хто має курятник, на нього там великий попит. Увечері, коли смеркне, його, не підрізаючи крил і взагалі нічого не роблячи, запускають у курник, уранці відчиняють двері – він уже стоїть попереду й немовби перелічує курей і півнів, що виходять на подвір’я. Потім іде за ними, їсть, як усі, але пильно дивиться навсібіч: унизу, вгорі, у навколишніх заростях. Він незрівнянний сторожовий пес. Увечері стає на дверцятах і невідомо як, але, помітивши відсутність однієї чи кількох особин, іде їх шукати. І незалежно від того, півень це чи курка, жене їх додому, сильно клює дзьобом, щоб навчилися повертатися вчасно. Він убиває щурів, змій, землерийок, павуків, сороконіжок, а помітивши в небі хижака, змушує всю птицю ховатися в траві, сам стоїть на сторожі. І вже нікуди з цього курника не йде.
І таку надзвичайну птицю ми з’їли, як звичайнісінького півня.
Бретонець-маска каже, що Ісус, Пузань та ще тридцятеро звільнених ув’язнено в жандармерії на Святому Лаврентії, де намагаються з’ясувати, чи хтось із них не тинявся довкола будівлі, з якої ми вибралися. Араб сидить у карцері жандармерії. Його ізолювали, бо звинувачують у змові. Два завдані йому удари слідів не залишили, тоді як у наглядачів є невеликі ґулі на голові.
– Мене не зачіпали, бо всі знають, що я ніколи не беру участі в організації втечі.
Він каже, що Ісус – негідник. Коли я розповідаю про човен, він хоче його побачити. Глянувши на нього, не стримує вигуку:
– Та він посилає вас на смерть, цей мудак! Ця пірога ніколи не зможе втриматися на морі більше години. Упавши з першої трішки більшої хвилі, вона розлетиться надвоє. Не здумайте на ній виходити, це самогубство.
– Що ж нам робити?
– Гроші в тебе є?
– Так.
– Тоді скажу, що слід робити, ба більше – допоможу, ти на це заслуговуєш. Допоможу тобі просто так, щоб ви з товаришами перемогли. Вам нізащо не можна в село. Для того, щоб дістати гарне суденце, треба йти на Голубиний острів. На цьому острові перебуває близько двох сотень прокажених. Наглядачів там немає, ніхто зі здорових людей туди не потикається, навіть лікар. Щодня о восьмій годині човен привозить харчі на добу, сирі продукти. Лікарняний санітар передає ящик з медикаментами двом санітарам, так само прокаженим, які й доглядають хворих. На острів не приїздять ні охоронці, ні мисливці за людьми, ні кюре. Прокажені живуть у маленьких хижках, які вони самі збудували. Мають один спільний зал, де збираються. Розводять курей і качок, щоб доповнити звичний раціон. Офіційно вони не можуть нічого продавати за межі острова, тож потайки торгують з островами Святого Лаврентія, Святого Івана й китайцями з Альбіни Голландської Ґвіани. Усі небезпечні злочинці. Вони рідко вбивають один одного, але чинять чимало злодіянь під час таємних вилазок з острова, куди повертаються, переховуючись від покарання за ці проступки. Для вилазок мають кілька човнів, вкрадених у сусідньому селі.