я все йому пояснюю.
– Якщо ти перекажеш кому бодай слово з того, що зараз почуєш, я тебе прикінчу. Так ось: чи ти міг би зробити так, так і так за гроші? За скільки? Просто як послугу? Чи хочеш іти з нами?
– Я хочу йти з вами, ти не проти?
Ми домовились і поручкались.
Він іде спати, я також, перемовившись кількома словами з Клузіо. О восьмій вечора Матюретт сідає коло вікна. Араба не доводиться кликати, той підходить сам і заводить неголосну розмову. О десятій Матюретт лягає спати. Ми спимо впівока з дев’ятої години. Араб заходить у приміщення й починає обхід, знаходить труп. Стукає у двері, за якийсь час двоє носильників забирають покійного. Ця смерть стане нам у пригоді, виправдавши появу араба в будь-яку пору ночі. Наступного дня за нашою порадою Матюретт – призначає йому побачення об одинадцятій вечора. Вертухай заходить у цей час, проходить коло ліжка хлопця, смикає його за ногу, щоб розбудити, і прямує в туалет. Матюретт – за ним. Минає чверть години, араб виходить з туалету і, не затримуючись, зникає за вхідними дверима. Одразу ж за ним виходить Матюретт і, не кажучи ні слова, лягає спати. Наступного дня те саме, тільки опівночі. Усе, як задумали: араб прийде тоді, коли скаже наш хлопець.
27 листопада 1933 року, підготувавши для зняття дві ніжки від ліжка, які мають послужити кийками, я чекаю о четвертій пополудні записки від Сьєрри. Санітар Шаталь приходить без записки, але каже усно:
– Франсуа Сьєрра сказав, щоб я тобі передав, що Ісус чекає тебе в умовленому місці. Удачі.
О восьмій вечора Матюретт каже арабові:
– Приходь після опівночі, тоді ми зможемо довше побути вдвох.
Араб пообіцяв прийти пізніше. Точно опівночі ми напоготові. Араб заходить чверть на першу, проходить просто до ліжка Матюретта, смикає за ноги й прямує до туалету. За ним прямує Матюретт. Я висмикую ніжку свого ліжка, яка тихо дзенькає, вискочивши з паза. У Клузіо анішелесь. Я маю стати за дверима туалету, а Клузіо – йти до дверей, щоб привернути його увагу. Минає двадцять хвилин, а далі все відбувається дуже швидко. Араб виходить з туалету і, побачивши Клузіо, здивовано запитує:
– Чого це ти стовбичиш посеред кімнати в таку пору? Іди спати.
І в цей момент зазнає сильного удару по потилиці й безгучно падає. Я швидко напинаю його одяг, взуваю його черевики, ми затягуємо араба під ліжко; перед тим, як його туди заштовхнути, я ще раз б’ю його по потилиці. Він своє отримав.
Ніхто з вісімдесяти душ у палаті не ворухнувся. Я швидко прямую до дверей, Клузіо й Матюретт – за мною, обидва в сорочках, я стукаю у двері. Наглядач відчиняє, я націлюю зброю в голову того, хто відчинив. Той, що навпроти, упускає свою рушницю: вочевидь, заснув. Він не встигає відреагувати, я його вирубаю. Мої не закричали; перед тим, як упасти, охоронець Клузіо скрикує: «Ох!» Обидва оглушені мною охоронці так і сидять на стільцях, третій розпростерся на підлозі. Ми затамовуємо подих. Нам здається, що те «Ох!» почули геть усі. Вигук справді був досить голосним, але ніхто не реагує. Ми не затягуємо їх у палату, а рушаємо, прихопивши три