знаємо дуже мало, – почав Валландер. – Водій бензовоза Свен Тюрен повідомив про випадок, який вважав зникненням людини. Це сталось у вівторок. Взявши за основу повідомлення Свена Тюрена і дату написання вірша, можна припустити, що вбивство скоєно минулого тижня, у середу, після десятої вечора. Точнішого часу ми не можемо визначити. В усякому разі це сталося не раніше. Почекаємо результатів судово-медичної експертизи.
Валландер зробив паузу. Ніхто зі слухачів не мав про що питати. Сведберг вишмаркався. Його очі блищали. Напевно, має гарячку, йому б додому та й у ліжко. Однак і Валландер, і Сведберг знали, що тепер треба залучити всі сили, які тільки є.
– Про Гольґера Ерікссона ми знаємо небагато, – вів далі Валландер. – Колишній торговець автомобілями. Багач, нежонатий, бездітний. Своєрідний поет місцевого значення. Очевидно, любитель птахів.
– Знаємо трішки більше, – перебив мову Ганссон. – У цих краях Гольґер Ерікссон був відомою особою. Принаймні десять-двадцять років тому. У торгівлі автомобілями він набув репутацію заповзятливого ділка. Мав тверду руку. Не терпів профспілок. Заробляв грубі гроші. Був замішаний у крутійства з податками і підозрюваний у порушеннях законів. Але, як пам’ятаю, він ні разу не попався.
– Маєш на увазі, що в нього могли бути вороги, – уточнив Валландер.
– Цілком певно, що Ерікссон мав ворогів. Але це ще не означає, що вони були ладні піти на вбивство. Особливо на таке, як це.
Валландер вирішив перегодити з темою загострених кілків та підпиляних дощок. Треба розглядати всі речі по порядку, у слушний час. Хоча б для того, щоб у своїй втомленій голові повкладати на місця всі подробиці справи. Рюдберг часто нагадував йому, що слідство – це своєрідний будівельний майданчик. Щоб робота йшла справно, треба додержувати порядку.
– Передусім треба зібрати якнайбільше даних про Гольґера Ерікссона і його життя, – наголосив Валландер. – Перш ніж розподілити завдання між вами, я спробую описати ймовірний перебіг подій.
Вони сиділи навколо великого круглого кухонного столу. У вікні було видно обгородження та біле пластикове покривало, що тріпотіло під вітром. Зодягнений у жовте, схожий на опудало Нюберг стояв і вимахував руками. Здавалося, що сюди долинає його голос із відтінком втоми та роздратування. Відомо, що це вправний і ретельний фахівець. Якщо вимахує руками, то є на те причина.
Валландер зауважив, що люди поступово зацікавлюються справою. Не раз і не два спостерігав він таке. Цієї миті слідча група розпочала пошук слідів убивці.
– Як гадаю, події розвивалися ось так, – почав Валландер. Говорив він повільно й ретельно добирав слова. – Після десятої ночі в середу або рано-вранці у четвер Гольґер Ерікссон вийшов надвір. Не замкнув вхідних дверей, бо мав невдовзі повернутися. Весь час він залишався в межах своєї садиби. Мав при собі бінокль, обладнаний, як виявив Нюберг, приладом нічного бачення. Ерікссон пішов стежкою до кладки, перекинутої через канаву.