та емоції, бо вони нестерпні й прикрі, а йому необхідно забути невгодну ситуацію, на яку не вдалося адекватно відреагувати. Про такі ідеї та емоції кажуть, що їх придушили, виштовхнули в несвідоме. Ясна річ, що у випадку усереднено нормальної людини все відбувається інакше: почуваючись ображеною, скажімо, через зневагу, особа або намагатиметься помститися, або, не змігши цього через слабкість чи боягузтво, невдовзі, щоб звільнитися від усього цього, як то кажуть, «упорається» з цим. Утім, дехто з людей з огляду на те, що зроблений з тоншої субстанції чи, можливо, кращої глини, не в змозі забути образи та постійно на них зостановлюються. Зазвичай таких людей називають нервовими, або невротиками, та передусім розглядають у той чи інший спосіб як дефективних ментальних дегенератів. Те, що ця концепція цілком помилкова, можна легко побачити на тлі того, про що я вже зазначив, бо насправді вони дуже далекі від того, щоб бути ментальними дегенератами, навпаки, радше належать до класу індивідів найвищого типу.
Однак це не означає, що психічно неповноцінним не притаманні певні істеричні процеси. Вирішальним є те, що вони не виявляють виразного неврозу, принаймні як ми його розуміємо та описуємо. Коли молода освічена пані зіштовхується зі своїми сексуальними почуттями, вона завжди їм опирається; щиросердно намагається витиснути їх у несвідоме, особливо, якщо вона не знається на статевому питанні, бо вважає, що ці переживання, а також цей досвід сам по собі – це щось виразно потворне, неправильне та аморальне. З другого боку, неповноцінні, що через власну неповноцінність ніколи не матимуть змоги сприйняти заборони, які суспільство накладає на звичайного індивіда, здатні вчиняти всі види аморальних дій. Лише неповноцінна жінка може вдатися до проституції в справжньому сенсі цього слова. Можливо, нормальна жінка й може подумати про таке, але зробити це в змозі лише моральна ідіотка чи імбецилка. Нормальна жінка влаштована так, що питання про проституцію для неї взагалі не постає. Хоча вона й може мати роман з якимось чоловіком, але не вдасться до проституції у вузькому сенсі слова. Так само й нормальний чоловік не стане злочинцем. Він може відмовитися від сплати податків або за певних обставин збрехати під присягою, але навряд чи матиме на меті регулярно вчиняти злочини. Заборони, що їх на нас накладає суспільство такі сильні й вимогливі, що на думку постійно спадає старе висловлювання: «чесність – найкраща стратегія»: це найрозумніша, найпрактичніша й найпрагматичніша лінія поведінки. Вона дає нам змогу користуватися свободою тою мірою, яка інакше для нас недосяжна. Утім, цивілізація з її численними перепонами, обтяжуваннями та заборонами, безсумнівно, робить наше життя важким. Немає такої людини, яка не відчувала би тягаря, який покладає на її плечі цивілізація. Хоча ми й несемо свій хрест так терпляче, як уміємо, та хто з нас спересердя не висловлював невдоволення? Це та ціна, яку ми маємо заплатити за цивілізацію. Часом несправедливість, яка звалилася на піддатливого індивіда, така велика й непоборна, що, якщо його