передусім унаслідок подружніх клопотів та особливостей системи «двох дітей» та через те, що переважна більшість жінок упродовж століть не мала можливості себе адекватно виражати. У нашій цивілізації їхнє життя стає дедалі важчим. Якщо ви зустрінете пригнічену, незадоволену собою жінку, що весь час плаче й не здатна пояснити, що в неї за недуга, можете сміливо робити висновок, що вона прагне любові. Дайте її любові необхідного виходу, наприклад, у щасливому шлюбі та материнстві, й вона більше не буде проливати сльози. Саме на тій підставі, що її істерії притаманні ці напади плачу, ніхто навіть не намагається спробувати з’ясувати приховану причину її стану. Або ж наведемо інший приклад: матір може раптово втратити свою єдину дитину, яку вона любила всім серцем, і якщо вона чутлива жінка й не отримує любові від свого чоловіка, то в неї неодмінно розвиватиметься невроз, бо тепер, коли дитина пішла з її життя, вона втратила єдиний шлях для виходу її любові. Це аж ніяк не стосується неповноцінності. Тут говорити про якусь ущербність слід не більше, ніж у випадку пневмонії, туберкульозу чи, скажімо, зламаної ноги.
Колись я певний час консультував молоду жінку, яка стверджувала, що вона надзвичайно нервова, переконувала, що страждає від безсоння, втрати апетиту, а також говорила, що її займають дивні думки. Коли я запитав, що вона має на увазі під дивними думками, вона відповіла, що просто не терпить свою матір, бо та постійно «трапляється на її шляху». Наприклад, щоразу, коли вона намагається щось зробити, нехай навіть дріб’язкове, мати їй заважає. На перший погляд, це не стосується любові чи сексуального, принаймні як ми зазвичай розуміємо ці терміни, тому той, хто не звик до нашого погляду, не помітить у цьому випадку жодних сексуальних порушень. Однак насправді в цієї молодої жінки усе-таки мало місце порушення в любовному житті, спричинене дуже життєздатним та глибоким зв’язком, що є між дитиною та батьками. Тож ви бачите, як сильно відрізняється наша концепція сексуальності від тих, що зазвичай наводять.
Деякі жінки часом говорять мені, при тому почуттєво забарвлюючи своє висловлювання: «Тож лікарю, Вам не слід запитувати мене про любов або секс, бо ж я в своєму житті ніколи не переживала нічого подібного, ба більше, мене навіть ніколи не займали такі дрібниці».
Утім, варто завжди пам’ятати, що любов немов vis vitalis – це найперший двигіт та подув життя. Усе в житті достоту можна звести до двох фундаментальних інстинктів: голоду та любові. Як казав Шилер, це верховні правителі світу:
Einstweilen, bis den Bau der Welt
Philosophie zusammen hält,
Erhält sie das Getriebe
Durch Hunger und durch Liebe[2]
Із суто біологічного погляду з розвитком цивілізації потяги голоду чи самозбереження поступово втратили свою важливість. Проте вони зникли не повністю. Ми й досі маємо працювати, щоб задовольнити наші життєві потреби, але ця боротьба більше не така гірка та небезпечна, як у примітивні часи, коли людина, щоб прогодуватися,