якщо мимоволі налякав пані! Повірте, у мене навіть не було на думці зробити подібне!
– Ви мене не злякали, просто я не гадала нікого стріти! – відповіла дівчина.
Незнайомець посміхнувся.
– Тоді моя совість чиста! – сказав він. – То ви поможете мені?
– Залежно чим!
– О, моя просьба буде неважкою! Вона вас зовсім не обтяжить!
– Я вас слухаю!
– Мені потрібно знати, де живе одна людина. Адже ви місцева і тут знаєте всіх!
– Так, а кого вам треба? – запитала Марія.
– Тому Білецького.
Почувши це, Марія зупинилася й обережно подивилася на незнайомця. Той, відчувши зміну у поведінці випадкової знайомої, тільки запитав:
– Щось не так?
– А навіщо він вам? – поцікавилася Марія.
– Я привіз йому перший випуск збірника, над яким ваш односелець трудився два роки, – повідомив незнайомець.
– Що за збірник?
– «Талергофский альманах». Але я помітив, що ви напружились, коли почули, кого мені треба. Ви знаєте Білецького?
Марія уперше посміхнулася, і невідомий відзначив, що у неї приємна посмішка.
– Певно, що знаю. Мало того, скажу більше: то мій тато! – повідомила дівчина.
Цього разу здивувався незнайомець. Він підозріло подивився на співрозмовницю і насторожено запитав:
– Вас звати… Марія?
– Так, а звідки ви знаєте?
– Ваш батько багато розповідав про вас. Коли ми стрічались у Львові.
Після цих слів молодий чоловік знову зняв капелюха.
– Дозвольте відрекомендуватися! Павло Макуха, син Климентія Макухи, з яким ваш тато разом були у Талергофі! – мовив він і для чогось навіть клацнув підборами.
– То ви з комітету зі Львова! – здогадалася Марія.
– Ви вгадали. То, може, ви таки покажете, де живете? – насмішливо запитав Макуха.
– Авжеж! Але то треба далеко йти!
– Ну, тоді треба поспішати!
Вони рушили дорогою до Перетина, а це справді було не менше двох кілометрів, але погода була погожа, сонце перевалило за полудень, і вже не пекло.
– Можу я поцікавитися у пані, звідки вона йде? – запитав Павло Макуха.
– Ми з колєжанками ходили до церкви. Отець попросив нас прибрати в церкві, бо в понеділок, на Святого Духа, до нас приїде єпископ з Перемишля, і треба було прибратисьи, – сказала Марія.
– Ну, я чомусь не сумніваюсь, що після таких слічних колєжанок ваша церква аж світиться! Мені аж захотілося приїхати до вас у понеділок!
Марія зашарілася.
– До нас приїздить багато чужих, – мовила вона. – Церква велика – місця всім вистачить!
– Добре, я подумаю! – пообіцяв новий знайомий.
Марії захотілося дізнатися, чому цей Макуха вирішив доставити особисто цей альманах, про який тато дуже часто говорив, але Павло пояснив сам:
– Ваш тато був активним співробітником альманаху, трудився від першої сторінки, але коли книжка вийшла з друкарні, Тома Білецький