феї? – запитала Емі.
– Санта Клаус, – сказала Бет.
– Це зробила наша Мармі, – Мег посміхнулася її найсолодшою з усіх своїх можливих усмішок, хоч її дещо приперчив незнятий грим – білі брови та сиве волосся.
– Мабуть, тітонька Марч прийшла до нас та виклала гроші на вечерю, – закричала Джо, яку раптово охопив здогад.
– А ось і ні. Це все від старого пана Лоуренса, – відповіла пані Марч.
– Дідусь того хлопчика? Пан Лоуренс? Але чому він це зробив? Ми його навіть не знаємо! – вигукнула Мег.
– Ханна розказала одному з його слуг про наш сьогоднішній сніданок. Ці чутки дійшли й до пана Лоуренса. Старому дуже сподобався наш вчинок. Він знав мого батька багато років тому, і відправив мені ввічливу записку у другій половині дня, сказавши в ній, що сподівається отримати мій дозвіл, щоб висловити дружнє почуття до моїх дітей, надіславши їм кілька дрібниць на честь свята. Я не могла відмовитися, тож тепер ми маємо справжнє Різдво. Можете вважати це нагородою за наш скромний сніданок молоком та хлібом.
– Це хлопчик попросив його це зробити, я знаю, що це він! Чудовий хлопець, мені хотілося б познайомитися з ним. Він, гадаю, теж цього хоче, але через сором’язливість не наважується. Я хотіла якось підійти до нього, але Мег не дозволила. Хоч, що тут такого, він же все одно йшов повз нас! – сказала Джо, коли тарілки були розставлені, а морозиво стало танути у роті вдячних дівчаток.
– Ти маєш на увазі людей, що живуть у великому будинку по сусідству, – запитала одна з дівчат. – Моя мати знає старого пана Лоуренса, але каже, що він дуже гордий і не любить спілкуватися зі своїми сусідами. Його онук теж нікуди не ходить й ні з ким не спілкується. Бідний хлопчик тільки знає свого вихователя та може їздити верхи. Пан Лоуренс змушує його вчитися. Ми якось запросили його до нас, але він не прийшов. Мати каже, що він дуже приємний, хоч і сам ніколи не розмовляє з нами, з дівчатками.
– Та ну! Наш кіт одного разу втік, і він повернув його нам, а ми розмовляли під огорожею, говорили про крокет та інше, але коли він побачив, що Мег підходить до паркану, пішов. Я знаю, що все одно колись познайомлюсь з ним ближче, адже і йому потрібно з кимось спілкуватися! – сказала Джо.
– Мені подобаються його манери, він виглядає як маленький джентльмен. Я не проти, щоб ви познайомилися з ним, якщо буде така нагода. Він сам приніс квіти, і аби я знала, що у вас коїться нагорі, то запросила б його… Він виглядав засмученим, коли йшов, почувши гамір нагорі. Мабуть, йому не дуже весело живеться…
– Це не милосердя, мама! – засміялася Джо, дивлячись на свої чоботи. – Нам, навпаки, треба поставити якусь виставу спеціально для нього. Можливо, він навіть візьме в ній участь. Як гадаєш?
– Ніколи раніше я не отримувала такого гарного букета! – Мег з великою цікавістю дивилася на свої квіти.
– Вони прекрасні. Але троянди Бет мені подобаються більше, – сказала пані Марч, вдихнувши аромат квітки, що досі була причеплена на поясі її сукні.
Бет