і вона дуже помітна. Що мені робити?
– Намагайся поводитися в гостях спокійно, не повертайся спиною. Спереду все в порядку. У мене буде нова стрічка для волосся, і Мармі позичить мені свою маленьку перлову шпильку. Мені подобаються мої бальні туфлі, та й рукавички підходять до вбрання, хоч вони й не такі нові, як хотілося б.
– А я зіпсувала свої лимонадом і навряд чи отримаю нові. Тому, мабуть, буду без рукавичок, – сказала Джо, яка ніколи особливо не піклувалася про своє вбрання.
– Ти маєш бути в рукавичках, або я взагалі нікуди не піду, – вигукнула Мег. – Рукавички важливіші за все на світі, без них не можна танцювати, і якщо ти їх не одягнеш, мені буде дуже соромно.
– Тоді я просто не буду танцювати. Мені байдужі танці. Що то за веселощі – кружляти, наче пава. Мені більше подобається стрибати та пустувати.
– Що ж робити… – задумалася Мег. – У мами є нові рукавички, але ми просити не можемо – вони дуже дорогі, а ти швидко все псуєш. До речі, вона сказала, якщо ти не вмієш дбати про свої рукавички, то вона більше не купить тобі їх. Цієї зими точно не купить. Але стривай… може, їх якось привести до ладу?
– Можу тримати їх складеними, щоб ніхто не побачив плям. Це все, що я можу зробити. О! В мене є ще одна ідея. Я можу дати тобі одну свою рукавичку, а ти мені – свою. Твої одягнемо, а мої триматимемо в руці. Що скажеш?
– Твої руки більші за мої, і ти жахливо розтягнеш мою рукавичку, – незадоволено мовила Мег, для якої цей аксесуар був чи не найважливішим.
– Тоді я піду без них. Мені все одно, що люди скажуть! – вигукнула Джо і знову взялася до читання.
– Добре, добре, можеш взяти мою рукавичку! Але я тебе прошу, старайся її не заплямити, поводься добре, не тримай руки за спиною й не кричи «Христофор Колумб!». Ти зможеш це зробити для мене?
– Не хвилюйся. Я поводитимуся настільки пристойно, наскільки зможу і не шукатиму неприємностей. Ну, тепер іди і скажи, що ми приймаємо запрошення. А я поки що дізнаюся, чим завершиться ця чудова історія, – сказала Джо й заглибилася в роман.
Мег пішла, щоб «прийняти з вдячністю» це запрошення та оглянути свою сукню. Дівчина вирішила, що її слід оздобити оборками з мережива. Тож, Мег співаючи, лагодила сукню, а Джо тим часом дочитала роман, посмакувала четвертим яблуком і навіть встигла побавитися з Царапуном.
Напередодні Нового року у вітальні було порожньо. Дві молодші сестри гралися в покоївок, а дві старші готувалися до балу – метушилися, щось шукали, сміялися – до того моменту, як весь будинок враз заполонив сильний запах обгорілого волосся. Це Мег захотілося додати кілька локонів до зачіски, а Джо взялася допомагати їй, попередньо розжаривши щипці для завивання.
– А волосся має так диміти? – запитала Бет.
– Це через випаровування вологи, – відповіла Джо.
– Який дивний запах! Як обпалене пір’я, – зауважила Емі, торкаючись своїх красивих природних локонів.
– Так, зараз я розправлю волосся, і ви побачите хмару маленьких кучериків, – сказала Джо, опускаючи щипці.
Вона заходилася розправляти волосся, намагаючись зняти з нього