каган, мабуть, погодився прийняти іудейську віру і надати деякі привілеї силам, що стояли за Буланом. Положенням, що створилося, скористався нащадок Булана, воєначальник Обадія, що зробив державний переворот і позбавив кагана реальної влади. Обадія здійснив у державі ряд перетворень, у результаті яких каган був зведений до положення номінального володаря. Насправді ж влада в Хозарії стала належати другій особі в державі – царю або, по-арабськи, беку. Він міг не тільки призначати кагана на власний вибір, але у будь-який час і усувати його.
Кінець VIII – початок IX століття наголошується сучасниками як момент офіційного ухвалення хозарами іудаїзму. Багато в чому це пов'язано із зміною положення іудеїв у всій Європі і підтримці їх правлячими дворами провідних європейських держав. До цього часу можна віднести перенесення столиці Хозарії з прикавказського Семендера в Ітіль на Волзі. До IX століття відноситься і зміцнення хозарами двох інших важливих у торговому відношенні і вузлових міст – Тмутаракані в Керченській протоці і Білої Вежі (Саркела) на Доні. Хозарія до цього часу перетворилася з держави чисто воєнної, що займалася збором дані зі скорених народів, в державу торгову. Хозарське військо стає, в основному, найманим.
Звільнення полян від хозарського ярма починається на рубежі VIII–IX століть. Ставши князем у 882 році (і отримавши, таким чином, контроль над шляхом «з варяг у греки»), Олег почав війну з Хозарським каганатом, добиваючись звільнення з-під хозарського гніту слов'янських племен і об'єднання їх у рамках своєї держави. За часів правління Ігоря зіткнення Русі з Хозарським каганатом відбувалися в 913 і 943 роках. Каменем спотикання була неможливість проходу київських дружин до Каспійського моря і далі, в Закавказзя. Фінальна ж крапка в цьому протистоянні була поставлена сином Ігоря, князем Святославом.
Уперше він згадується в літописі близько 945 року, коли Ольга, відправляючись мстити древлянам за смерть Ігоря, взяла з собою зовсім ще маленького Святослава. Коли київське і древлянське війська зійшлися, Святослав кинув (правда, зовсім недалеко) у бік древлян спис. Тільки після цього київські воєводи вимовили фразу, що стала крилатою: «Князь почав, тепер підемо слідом, дружино, за князем». Згідно звичаю русів, тільки князь, незалежно від його віку, міг починати битву.
Варяг Асмуд і київський воєвода Свенельд з дитинства виховували Святослава як воїна. Поки Святослав був малий, князівством правила його мати Ольга, початок же самостійного правління Святослава зазвичай датують серединою 60-х років X століття. Перші його походи – до вятичів і хозарів – датуються 964 і 965 роками відповідно. Руські літописи, що розповідають про це, вельми скупі, і крім того, що в 965 році Святослав розбив хозар (а разом з ними й ясов з косогами) і узяв Білу Вежу, не говорять практично нічого. Східні літописці більш багатослівні, але факти висловлюють ті самі: мов, прийшов і переміг.
Востаннє в руських літописах хазари згадуються в 1079 році, коли вони спільно з половцями