там дитячий одяг, медикаменти, сухі військові пайки. Однак найбільше ящиків було з вогнепальною зброєю.
Тринадцятирічний Юрко відсахнувся, і від побаченого його знудило просто на кінську упряж, що купою запилюженого непотребу бовваніла на тлі дощаної стіни. Як отямився, над ним височіла видовжена й суха, наче жердина, постать настоятельки.
– Однаково знайду й поверну Іванку! – пообіцяв уперто. – А потім перестріну і вб’ю чужинця… Я його позначив.
Матінка Магдалина незвично боязко озирнулась і сказала йому те, чого ніхто, крім Божої Матері, від неї ніколи не чув:
– Прости мені.
Юрко не відповів. Просто вужем відповз подалі в темний закуток і принишк.
Настоятелька повернулася до свого кабінету і знову втупилася в застиглі очі Божої Матері. Із мертвого дерева – крапля за краплею – брунатно стікала живиця. Ікона мироточила. Стара черниця заклякла, нездатна вирішити, що їй із цим непроханим дивом чинити – затаєно змовчати чи гучно бити на сполох…
Зрештою впала навзнак і почала гарячково молитися. На все воля Божа. А раптом її дітям пощастить, і старий, забризканий багнюкою фургон не дістанеться місця призначення, а просто зірветься в гірське провалля?
Роздiл I
Доктор Паскуда
Літо, 2053 рік США, Портленд, штат Орегон
1
Невиспане місто, по живому здираючи з себе кудлаті залишки сну, ковтало поспіхом зварену каву, смажило яєчню й робило тости, приймало душ, чистило зуби, вдягалося, взувалося, шукало довбані ключі від «фольксвагена» й урешті, знервоване тими пошуками, розлитою кавою, несмачною яєчнею, підгорілими тостами, запізнюючись, мчало на роботу.
Дорогою встигало полаятися по телефону із дружиною за те, що не погодувало кота та й сміття знову не винесло; продемонструвати середній палець сусідам по нещастю, котрі так само не тямилися з люті, прикуті до кермівок своїх машин у цьому пеклі-заторі, і теж кричали на когось по телефону; відхопити зауваження від патрульного з наступним складанням протоколу і, звісно ж, укотре набрехати щось шефові стосовно причин свого (вже шостого за цей місяць) запізнення на роботу.
Шефові, ясно, будуть до сраки всі жалюгідні спроби виправдань-вибачень із наступним «цього більше ніколи не повториться, сер!..», і місто отримає шосте за цей місяць адміністративне попередження.
І так день за днем. Місто стомилося. Воно благало пощади.
А впіймавши зненацька своє відображення у дзеркалі заднього огляду, враз остовпіло. Неголений чоловік зі скуйовдженим волоссям та перекошеною краваткою був цілковитим йому незнайомцем. Замість міста в маленькому люстерку облаштувався хтось інший. Те саме було сьогодні вранці й у великому, спітнілому від гарячої пари, дзеркалі ванної. І вчора, у торговельному центрі, де місто зупинилося перед блискуче-дзеркальною вітриною ювелірної крамнички, аби купити щось для дружини з нагоди річниці шлюбу…
Чиєї дружини? Якого шлюбу?
Розвернувши