невиліковних хвороб – усе це легко вирішувалося за допомогою інновацій із переселення душ.
Люди замовляли собі нові тіла з донорських фондів, що формувалися при центрах із питань трансплантації свідомості, як правило, з довічно ув’язнених та засуджених до найвищої міри покарання. Це, своєю чергою, посприяло кардинальному перегляду законодавчих актів – тепер «вишку» можна було отримати за приховування податків, сексуальні домагання, розпивання алкоголю в громадських місцях, а то й просто за бійку в барі. Злочинність серед населення різко скоротилася – насправді ніхто не хотів помирати, знаючи, що в його тілі комфортно житиме хтось інший.
Не раз доктор Паскуда ставав свідком оказій, коли людей хапали просто на вулицях і пакували до фірмових фургонів корпорації «ТІЛО™». В останньому випадку то був міцний кремезний молодик, котрого двоє дужих санітарів виволокли з будинку, наче пір’їну, й узялися пакувати до свого фургона. Він упирався руками й ногами, кричав, просив про допомогу. Але більшість перехожих вдала, що нічого не відбувається. Закохані пари не урвали своїх поцілунків. Туристи продовжили фотографувати фонтани. Завсідники довколишніх кав’ярень, що висиджувалися на літніх майданчиках за безалкогольним мохіто, не припинили цієї хвилини своїх безтурботних розмов, а офіціанти так само вправно міняли попільнички, виписували рахунки й мріяли про чайові. Кожен чомусь був переконаний: це те, що трапляється з іншими, з ним такого ніколи не буде.
Доктор Паскуда, що проходив неподалік, і собі вдав, що нічого не бачить, просто якось ніяково відвів погляд і пришвидшив крок. Бранець у цю мить дивом видерся з рук санітарів і побіг вулицею. На шляху збив офіціанта-гаїтянина з повною тацею наїдків, розігнав голубів, котрими милувалося молоде подружжя із Франції, неоковирно втрапив у кадр обуреному німецькому туристові…
Але й кварталу не пробіг – на перехресті раптом спіткнувся, впав на коліна, схопився за серце і закляк. Санітари без зайвого поспіху наблизилися до нього, взяли попід руки й потягли тепер уже безвільне тіло утікача до розчахнутих задніх дверей фургона.
Ще один. Таких, як той чолов’яга, що надумав дременути від співробітників корпорації «ТІЛО™», називали «дарувальниками». А з теленовин дедалі частіше лунали тривожні репортажі про шахрайства й афери, пов’язані з крадіжками, чи то пак «даруванням» тіл. Приміром, звечора людина йшла у стриптиз-клуб, напивалася, знайомилася там із неймовірно ефектною білявкою/білявчиком, а на ранок прокидалася в неї/нього вдома окраденою. Брали не гроші, коштовності чи кредитні картки. Обманним шляхом змушували підписувати договір дарування тіла – в людини на руках був контракт, де вона відписувала своє тіло комусь іншому. І нічого не можна було змінити – з юридичної точки зору все було зроблено бездоганно. У поліції лише безпорадно розводили руками: ви самі це підписали. Якщо ж людина намагалася зникнути, на її пошуки так само піднімали поліцію, бо крадієм