Хоч ледве чи вони мали чого стидатися – всі аспекти подібних дій були ретельно узгоджені із законодавством. До держави долучилася й церква, урочисто проголосивши: кожен, хто добровільно віддасть своє тіло на трансплантацію, по смерті втрапить до раю. Така собі індульгенція, котра перекреслює всі гріхи – минулі, теперішні й ще не скоєні у майбутньому, в ім’я пожертви власним тілом заради ближнього.
Коли в церковників поцікавилися під час якогось ток-шоу в «прайм-тайм», що ж очікує на тих, хто отримує чужі тіла внаслідок трансплантацій, замість того, щоби радісно віддавати, святі отці на мить замислились, а потім сказали, що пересаджені теж опиняться у раю… тільки згодом.
Уїдлива телеведуча одразу перейнялася долею злочинців, засуджених до вищої міри покарання. Адже їхні тіла вирушають на трансплантації примусово.
– То що ж буде з їхніми безсмертними душами? – підступно перепитала вона.
На це очільник релігійної громади Портленда рішуче постановив:
– Цим нещасним душам слід вирушати до раю в першу чергу. Адже там вони зможуть зустріти всіх своїх жертв і попросити в них прощення.
4
Настала ера відданих послідовників культу тіла.
Чинна влада всіляко заохочувала новий стиль життя, час від часу видавала прогресивні законопроекти, що стосувалися передових технологій, котрі впроваджувала корпорація «ТІЛО™». Особливою популярністю користувалася урядова програма під умовною назвою «Диверсифікація з відтермінуванням». Кожен законослухняний громадянин міг звернутися до спеціалізованого ломбарду, що займався скуповуванням людських організмів, і укласти ліцензійний договір, згідно з яким його тіло одразу після смерті вирушало на трансплантацію. За винагороду негайно отримував на руки десяту частину орієнтовної вартості своєї фізичної оболонки, зобов’язувався вести більш-менш здоровий спосіб життя і біг витрачати гроші. Подібні угоди чимось скидалися на продаж душі дияволу, з єдиною різницею – об’єктом продажу було тіло, бо людська душа давно не коштувала нічого, вона в будь-якому разі чинно вирушала до раю.
Можливістю спродати власне тіло в кредит охоче користалися незаможні верстви населення, щоб розрахуватися з боргами, поставити дітей на ноги або ж хоч на схилі віку спробувати те життя на смак. Звісно, найчастіше в результаті таких «угод» ломбарди отримували старі, зношені й попсуті тіла, які досить складно було перепродати. Та іноді серед копійчаного тілесного непотребу траплявся справдешній скарб – і тоді втрачене поверталося з відсотками. Приміром, із клієнтом міг статися нещасний випадок, який не передбачав значних фізичних ушкоджень (мало від чого помирають люди), і втішений хазяїн ломбарду отримував у власність молоде й добротне тіло. Щоправда, нещасні випадки чомусь найчастіше спіткали «молодих» і «добротних». Одного разу так померла двадцятирічна студентка коледжу: заснула звечора у ванній, а на ранок не прокинулася, втонула. Поряд плавав підручник із макроекономіки. Але до розтину