кажучи вже про решту присутніх.
На місці нової ХАТИ – вогняний стовп. Полум’я охоплює вишню з іграшковим хутором.
Третя ХАТА
Ніч. Але знову, наче й не припинялася, товчеться толока…
Поруч – згарище. Язики полум’я ліниво облизують рештки ХАТИ, висвітлюють сусідів, що товчуть і передають один одному глину. На плечі одного з сусідів спить дитина.
ГОЛОС
Чорні очка, чорні очка, як терен.
Коли ми ся поберем…
Ранком поруч зі згарищем стоїть нова ХАТА. Стоїть як і стояла, під двома пагорбами.
Артисти лялькового театру лагодять свою декорацію. Діти доліплюють свою іграшкову ХАТУ для вертепу. Вони встановлюють ХАТИНКУ на сцені іграшкового театру. Артисти вкотре згадують завчений текст.
ГОЛОТА
У тієї Катерини…
ГОЛОДАНЬ
ХАТА на помості…
Обережно підтримуючи свій важкий живіт, КАТЕРИНА сідає на призьбу, стогне. Сусідки підхоплюють її під руки, ведуть до дверей. Перед ВАСИЛЕМ двері закриваються.
СУСІДКА
А ти, Василь, іди, іди. Ми тут самі.
ВАСИЛЬ шукає собі місця, але не знаходить. Він сідає на призьбу, дослухається до голосів з ХАТИ.
Вночі ВАСИЛЬ блукає навколо ХАТИ. Падає дощ.
Василь вкриває ХАТИНКУ своєю свиткою. Він стає на коліна, заглядає у вікна, припадає вухом до зачинених дверей, та ще й з боків підтикає, аби не протягло. З хатинки лунає крик немовля.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Порушення масштабів, – у цьому разі співвідношення розмірів людини й хати, – один з основних способів встановити «правила гри», що будуть надалі керувати у фільмі силами природи, будуть рухати сюжет, інколи зменшуючи значення звичних величин, інколи збільшуючи їх.
Зима. День. Сніг тихо сіється з неба. З сусіднього яру лунають голоси вовчої зграї. ВАСИЛЬ виглядає з дверей і кричить у порожню діжку щось погрозливе. З-під його ніг виглядає і гарчить ЛАТКА.
Ніч. Взимку сніг вкриває стріху, тин, поле.
Весна. Ранком прочиняються двері. На порозі – КАТЕРИНА з немовлям на руках (маленька ГАНУСЯ). КАТЕРИНА вперше показує дитині те, на що ХАТА дивиться своїми вікнами щодня і щоночі.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Катерина з немовлям з’являється в просторі одвірку – виходить з темряви, з лона хати на Божий світ, символізуючи одну з основних тем фільму: людина ліпить хату, а хата створює людину.
Берег озера. Сонце висвітлює своїми останніми променями берег озера, висвітлює РИБАЛКУ, його вудку з глиняним дзвоником на кінці. Тінь КАЙСАК-БАБАЯ нечутно наближається до РИБАЛКИ. Мисливця веде тінь коси на піску. Не знає РИБАЛКА, що смерть поруч… Тінь КАЙСАК-БАБАЯ відпускає в політ тінь стріли з лука.
Падає РИБАЛКА зі стрілою в серці. Дзвенить глиняний дзвоник на кінці вудки.
КАЙСАК-БАБАЙ прив’язує дзвоник до держака коси.
КАЙСАК-БАБАЙ дивиться на мертвого РИБАЛКУ. Лезо