свої колишні племінні назви різні інші слов’янські етнічні об'єднання, як серби, хорвати, чехи, поляки, словаки та ін. Їх назви, як відомо, були часто відантропонімні, утворені від особових власних імен родоплемінних вождів.
За М. Л. Худашем, назва гуцули в первісному номінаційному значенні – «рід (або родоплемінне об’єднання, чи й плем’я) Гуцула» [7, с. 308–309]. Згідно з версією М. Л. Худаша, етнонім гуцули найбільш правдоподібно походить від давнього особового власного імені Гуцул. На думку цього автора, особова назва Гуцул за словоформою ділиться на два компоненти – корінь гуц- і суфікс – ул. Глибоко проаналізувавши український історико-мовний матеріал та співставивши його з відповідними аналогічними явищами інших слов’янських мов, згаданий вчений дійшов висновку про давнє, праслов’янське походження особової назви (імені) Гуцул.
Уже здавна, як свідчать дослідження М. Л. Худаша, в широкому слов’янському масштабі писемно засвідчується антропонім Гуц (або похідне від нього утворення), від якого способом суфіксації суфіксом – ул і виник цей антропонім Гуцул. Так, антропонім Гуц і похідні від нього, такі, як патронім Гуцов, зменшене суфіксальне утворення на – к(о), Гуц-к(о) та патронім Гуц-к-ович засвідчуються писемністю ще починаючи з XV ст. [5, с. 61].
Зменшена (демінутивна) форма Гуцек, утворена від імені Гуц, засвідчена у польській антропонімії ще в 1275 р. У білоруській антропонімії особова назва Гуц відома ще з середини XVI ст., а в болгарській показовими є імена Гуца, Гуцан, Гуце, утворені від вихідної форми Гуц [5, с. 59–60].
Що ж до форманта – ул в антропонімі Гуцул, то, на думку М. Л. Худаша, це суфікс праслов’янської ґенези, розвинений від праслов’янського – иіъ, – иіь, наявний в досить численних слов’янських антропонімах, типу збереженого в українських прізвищах Баюл, Гушул, Лашкул і т. п. чи, наприклад, болг. Дра-гул, Радул, Видул [2, с. 97]. У сербохорватській антропонімії цей суфікс відомий ще в ХІІ ст. в іменах Радоул, НЪгоулъ, Богдоулъ, ПрЪвоуль [3, с. 76].
Не зупиняючись ґрунтовно на інтерпретації слов’янського суфікса – ул, відзначимо, що найбільший слід він залишив саме у слов’янській антропонімії, особливо у давніх, праслов’янського походження іменах. Таким чином, суфікс – ул у словоформі гуцул цілком достовірно пояснюється як слов’янський за походженням. З наведених вище міркувань випливає: якщо відомий ще праслов’янській мові суфікс – ул був досить продуктивний у сфері антропонімії, а корінь гуц- у слов’янській антропонімії теж досить поширений, то є підстави припускати, що у глибоку давнину в слов’янському середовищі могло існувати і особове власне ім’я Гуцул, яке, як можливо не дуже популярне, з часом вийшло з ужитку і не попало в писемність. Від цього імені Гуц-ул і могла піти назва гуцули. Мусило це статись у якийсь досить віддалений від нас час, внаслідок чого про цей факт не зберегли жодних відомостей ні писемність, ні усні перекази.
Можна припустити й інший шлях. Назва гуцули