мене подібними проханнями, але в наступному рядку вже йдеться про те, що вони взяли на себе сміливість написати, бо я люблю хлопчиків, бо вони люблять мої книжки, бо це тільки один раз тощо. Емерсон і Віттьєр кидали такі листи в кошик для сміття, і, хоч я тільки літературна няня, яка забезпечує легкозасвоюване моральне пюре для молоді, однак, мабуть, доведеться все-таки наслідувати приклад знаменитих. Адже в мене не буде часу на їжу та сон, якщо я спробую задовольнити прохання всіх милих нерозумних дітей, – проказавши цей монолог, Джо з великим полегшенням відсунула пачку листів.
– Я дам тобі спокійно поснідати, liebe Mutter, – сказав Роб, який часто брав на себе обов’язки її секретаря. – Ось один з листів, – і, зламавши велику печатку, прочитав:
Мадам, оскільки Небесам було завгодно винагородити Вас за Ваші літературні праці великими статками, я без вагань звертаюся до Вас з проханням надати кошти на покупку нового потира для нашої церкви. До якої б із християнських церков Ви не належали, Ви, зрозуміло, проявите щедрість, відгукнувшись на таке прохання.
– Надішли їй ввічливу відмову, любий. Я тільки годуватиму й одягатиму бідних біля мого порога. Це моя вдячна жертва Господу за успіх. Що там далі, – проказала Джо, оглядаючи вдячним поглядом свій щасливий будинок.
– Молодий літератор вісімнадцяти років пропонує поставити твоє ім’я на обкладинці написаного ним роману, а після першого видання він поставить своє. Ну й зухвалість! Я вважаю, ти не погодишся, попри твоє добре серце та симпатію до більшості молодих писак.
– Я не можу виконати його прохання. Скажи йому це м’яко й не дозволяй, заради Бога, надсилати рукопис. У мене вже сім штук на руках, а часу не вистачає навіть на те, щоб прочитати свій власний, – рішуче сказала Джо, задумливо витягуючи з чашки для полоскань маленького листа, який впав туди, й відкриваючи його з обережністю: криво виведена на конверті адреса свідчила, що писала дитина. – Тут я відповім сама. Маленька хвора дівчинка просить книжку. Вона її отримає, але я не можу написати продовження до всіх інших, щоб порадувати її. О, не знати мені відпочинку, якщо я намагатимуся задовольнити цих «ненаситних Оліверів Твістів», що вимагають нових оповідань. Що там ще, Робіне?
– Ось одне – коротке й люб’язне повідомлення.
Дорога пані Баер, я хочу висловити Вам мою думку про Ваші твори. Я прочитав всі Ваші книжки багато разів і вважаю їх чудовими. Будь ласка, пишіть далі.
– Ось такі послання мені подобаються! Біллі – розсудлива людина й прекрасний критик, яких варто мати. Адже він прочитав мої книжки багато разів, перш ніж висловити свою думку. Й не вимагає відповіді, тож напиши йому привітання й вислови мою подяку.
– Ось лист від якоїсь англійської леді, в якої семеро дочок. Вона хоче більше дізнатися про твої погляди на освіту. А також отримати від тебе пораду, чим вони повинні зайнятися, коли виростуть.