Ольга Саліпа

Оля


Скачать книгу

Так трепетно до інтер’єру ставляться виключно ті господині, які не можуть претендувати на те, щоб прикрасити його за теперішньою модою.

      – Кулешу готувала я, – Ольга накладала страву в миски. – У нас, на Буковині, кукурудзяну кашу для неї варять по-особливому. Потім вона вдається пухка і приємна на смак. Малою я любила заливати кулешу узваром, а зараз добре смакує зі шкварками чи бринзою. Запиватимемо кислим молоком?

      – Я не проти, – від розповіді про страву в Маковея був повен рот слини. Накинувся на їжу, тільки-но миска опинилася перед ним. Кулеша була справді смачною. Лише за кілька хвилин помітив, що Ольга не їсть, а мовчки за ним спостерігає.

      – Все добре? – перепитав із повним ротом їжі.

      – Чудово. Краще не буває. Знаєш, є в тому щось сакральне – дивитися на чоловіка, який їсть.

      Осип їв швидко і захланно, наче хтось за ним гнався. Спостерігати за ним було цікаво: їжу він майже не пережовував, запивав великими ковтками кислого молока, сліди від якого залишались у кутиках губ. Ольга боролася з бажанням обережно їх витерти, як би матір витерла малій дитині. Очі він майже не підводив. Та й узагалі нечасто дививсь їй у вічі.

      За вікном сутеніло. В кімнаті швидко стало темно. Ольга встала з-за столу і засвітила лампу. М’яке світло розлилося приміщенням нерівномірними хвилями.

      – А ти вже бачив електричні ліхтарі?

      – О, я рідко маю прогулянки ввечері. Знаєш, Олю, я не з тих, хто по роботі годинами ходить містом. Або працюю в газеті, або маю якісь зустрічі, або пишу. Та й з тобою зараз ми багато часу проводимо.

      Осип доїв кулешу і відставив посуд убік. Ольга тим часом розпалила грубу, поклала казан із водою грітись і заходилася мити миски.

      – А давай підемо сьогодні дивитися на ліхтарі? Кажуть, то зараз чи не головна атракція для чернівецької молоді.

      – Якщо хочеш – ходімо. Хоча мені й трохи дивні такі прогулянки. Але хіба можна було б очікувати іншого від тебе з твоєю душею, повною романтики?

      – Романтики? – Ольга витерла руки ганчіркою і стала перед Маковеєм. – До чого тут романтика? Це наше майбутнє. Сучасність. Ти читав, що один учений винайшов промені, якими можна просвітити людське тіло і подивитися на наші кістки? Хоч уявляєш, що це дасть для медицини? Знаєш, – Ольга говорила схвильовано і терла долоні одну до одної, – знаєш, у мене часом завмирає серце, коли читаю такі новини. Лише уяви, в який вік ми живемо!

      – У вік пафосу? Здається, наш уряд запевняв, що електрика в Чернівцях буде раніше, ніж у Львові. А що маємо?

      – Та хіба це важливо? Раніше, пізніше – головне, що ми маємо можливість бачити, як у місті починається нова епоха. Ще трохи – і нам не треба буде світити гасові лампи в хатах. Не треба буде ходити по воду до криниць і водовозів. Все це буде в кожного вдома, як вже є у багатьох великих містах.

      – Думаєш, від цього буде краще? – Осип і собі встав і опинився перед самим обличчям Ольги. – Хіба не ти в своїх оповіданнях так захопливо оспівуєш село та природу?

      – Село та природу? То ти вважаєш, що мої твори про це? –