не завжди послідовна.
Пані Інґліс – уроджена Джейн Ендрюс, як пишуть в «Дейлі Ентерпрайз» – приїхала зі своєю мамою і пані Джаспер Белл. Але в Джейн молоко людською добротою не прокисло за роки подружніх сварок. Гострі кути її вдачі згладилися. Не зважаючи на те – як сказала б пані Рейчел Лінд – що вона вийшла за мільйонера, шлюб її був щасливий. Багатство її не зіпсувало. Вона й далі була спокійною, приязною, рожевощокою Джейн зі старої четвірки, яка раділа щастю своїх подруг і цікавилася деталями приданого Енн так, ніби воно могло позмагатися з її шовками та коштовностями. Джейн не вирізнялася блискучим розумом і ніколи не говорила нічого, що варто було б слухати; але також вона ніколи не говорила нічого, що б ранило чиїсь почуття – талант може й негативний, але також рідкісний і вартий заздрості.
– То Гілберт від тебе все ж не відмовився, – сказала пані Гармон Ендрюс, докладаючи всіх зусиль сказати це здивованим тоном. – Ну, Блайти зазвичай дотримуються свого слова, що б там не було. Чекай, то тобі двадцять п’ять, Енн? У часи моєї молодості двадцятип’ятиліття було вже поважним ювілеєм. Але ти досить молодо виглядаєш. Як і всі рудоволосі.
– Руде волосся зараз в моді, – сказала Енн, намагаючись усміхатися, але тон її був холодний. Життя розвинуло в ній почуття гумору, яке допомогло їй подолати чимало труднощів; але поки ніщо не захищало її від згадок про волосся.
– У моді то в моді, – погодилася пані Гармон. – Не вгадаєш, які дивацтва ввійдуть в моду. Ну, Енн, речі в тебе гарні й відповідають твоєму статусу, правда, Джейн? Сподіваюся, ти будеш щаслива. Бажаю тобі всього найкращого. Але довгі заручини рідко закінчуються щасливо. Але у твоєму випадку, звісно, нічого не можна було вдіяти.
– Гілберт виглядає дуже молодим для лікаря. Боюся, люди йому не довірятимуть, – понуро сказала пані Джаспер Белл. Після цього вона закрила рот на замок, ніби вважала, що, сказавши це, виконала свій обов’язок, і тепер її сумління було чисте. Вона належала до того типу, в якого в капелюшку завжди в’язке чорне перо, а на шиї кучері, які вибилися зі зачіски.
Поверхневе задоволення Енн від її гарних речей нареченої тимчасово було затьмарене; але щастя всередині неї не так легко було потривожити; і уїдливі зауваження мадам Белл і Ендрюс були забуті, коли пізніше прийшов Гілберт, і вони пішли разом до беріз біля струмка, які були молодими деревцями, коли Енн тільки приїхала в Зелені Дахи, а тепер стали високими колонами зі слонової кістки в казковому палаці сутінків і зірок. В їхньому затінку Енн з Гілбертом вели свої любовні розмови про новий дім і нове життя разом.
– Я знайшов для нас гніздечко, Енн.
– О, де? Сподіваюся, не в самому селі. Я б не хотіла.
– Ні. В селі вільних будинків не було. Це білий будиночок на узбережжі, на півдорозі між Глен Сент Мері й Станцією Чотирьох Вітрів. Трохи далеко. Але коли ми поставимо телефон, то все буде гаразд. Місце розташування прекрасне. Вид на захід сонця та синю гавань. Поряд піщані дюни – на них віє морський вітер,