вирішила, аби він прийняв конфірмацію. Ось так і вийшло, що він кілька місяців був моїм товаришем на заняттях із підготовки до конфірмації.
Деякий час я тримався від нього осторонь – я не хотів мати з ним справу, надто вже багато ходило навколо нього всіляких чуток і пліток, але особливо непокоїло мене відчуття зобов’язаності перед ним, що залишилося в мені після пригоди з Кромером. Та й, окрім того, саме в цей час мені вистачало клопотів зі своїми власними таємницями. Для мене заняття з підготовки до конфірмації збіглися з періодом мого найбільшого інтересу до інтимних справ, і, попри прагнення, мій нахил до благочестивих настанов дуже послабився. Речі, про які розповідав духівник, перебували десь далеко від мене, у тихій, святій нереальності, вони були, можливо, прекрасні і вартісні, але аж ніяк не актуальні, не збудливі, а ті, інші, речі саме й володіли такою притягальністю.
І чим байдужішим робила мене моя налаштованість на релігійні заняття, тим більше мене наближало до Макса. Здавалося, нас щось пов’язувало. Я хочу якомога чіткіше простежити цю нитку. Наскільки я пам’ятаю, все почалося на одному уроці, рано-вранці, коли в класі ще горіло світло. Наш духовний наставник заговорив про історію Каїна й Авеля. Я майже не звертав на це уваги – був невиспаний і слухав неуважно. Та ось духівник, підвищивши голос, став розповідати про Каїнову печать. У цю мить я відчув щось на зразок дотику чи застереження і, підвівши очі, побачив за однією з парт переднього ряду обернене до мене обличчя Деміана – з сяючими виразними очима, в яких не було ні глузливості, ні серйозності. Лише на якусь мить він глипнув на мене, і я несподівано став із цікавістю дослухатися до слів священика, слухати його розповідь про Каїна й Каїнову печать і відчув глибоко в собі переконання, що все це не так, як він нас повчає, що на все можна подивитися й інакше, що тут можлива і певна критика.
З цієї хвилини між Деміаном і мною знову налагодився зв’язок. І дивовижно: ледь тільки в душі зродилося почуття якоїсь спільноти, як воно (я це побачив) мовби магічно перенеслося в простір. Я не знав, чи це він сам так підлаштував, чи це була чиста випадковість (тоді я ще твердо вірив у випадковості), але через декілька днів Деміан несподівано змінив своє місце на уроках Закону Божого і сидів тепер прямо переді мною (досі пам’ятаю, як жадібно вдихав я, оповитий убогим повітрям притулку для бідних, у переповненому вранці класі, ніжно-свіже віяння мила, що долинало від його потилиці), а ще через кілька днів він сидів уже поруч зі мною. Так ми просиділи всю зиму і весну.
Ранкові години стали цілком іншими. Вони вже не були сонними й нудними, і я з радістю чекав їх. Іноді ми обидва слухали духівника з величезною увагою, і достатньо було одного погляду мого приятеля, щоби наголосити на якійсь цікавій історії чи якому-небудь незвичному вислові. Досить було одного його погляду, дуже виразного, щоб активізувати увагу, викликати в мені скепсис і зародити сумніви.
Отож ми були дуже часто кепськими учнями, а іноді зовсім