попливемо! – жваво відповіла Джорджа, її блакитні очі сяяли. – А знаєте, що я придумала? Що буде чудово попливти на острів і пожити там цілий тиждень самим! Ми стали старшими, і я впевнена, що мама дозволить.
– Попливти на твій острів і пробути там цілий тиждень! – вигукнула Енн. – О! Аж віри не йметься, що це можливо.
– Це наш острів, – швидко виправила її Джорджа. – Хіба ви не пам’ятаєте? Я ж обіцяла розділити його між нами чотирма! Я ж говорила серйозно. Він – наш, а не мій.
– А Тіммі? – запитала Енн. – Хіба він не заслужив на власну частку? Можна поділити острів на п’ять частин, щоб одна була для нього?
– Він може бути співвласником моєї частки, – зауважила Джорджа. Вона зупинила поні, й четверо друзів та пес задивились удалину на прозору блакить затоки. – Онде острів Кирін, – махнула рукою Джорджа. – Наш любий острівець. Я згоряю від бажання попливти туди. Я досі не могла цього зробити, бо мій човен лагодили.
– Тепер ми можемо рушати туди всі разом, – сказав Дік. – Цікаво, кролики там ще такі ж ручні?
– Гав! – одразу відгукнувся Тімоті. Варто було йому почути слово «кролики», як він збудився.
– Тіме, марно ти розмріявся про кроликів на Киріні, – зауважила Джорджа. – Я не дозволяю тобі за ними ганятися.
Хвіст Тіма враз опустився, і він журно поглянув на Джорджу. Це було єдине питання, в якому у нього з Джорджею не було згоди. Тім був переконаний, що кролики існують для того, щоб він їх полював, а Джорджа так само була переконана у протилежному.
– Вйо! – сказала Джорджа поні й смикнула віжки. Конячка пішла чвалом до Кирін-котеджу, і невдовзі вони під’їхали до головної брами.
З дверей чорного ходу вийшла кислолиця жінка і взялася допомагати вивантажувати речі. Діти її раніше не бачили.
– Хто це? – пошепки запитали вони у Джорджі.
– Нова куховарка, – відповіла та. – Джоані довелося піти, щоб доглядати свою матір, яка зламала ногу. Тоді мама найняла цю куховарку – її звуть пані Стик.
– Їй пасує таке ім’я, – посміхнувся Джуліан. – Вона й справді схожа на стару жердину! Але сподіваюся, вона тут надовго не затримається! І Джоана незабаром повернеться. Мені подобалася барилькувата Джоана, й до Тіммі вона добре ставилася.
– Пані Стик теж має пса, – сказала Джорджа. – Жахлива тваринка, менша за Тіма і вся шолудива. Тім це створіння терпіти не може.
– Де ж її песик? – озираючись, поцікавилася Енн.
– На кухні, і Тіму не дозволяється до нього наближатися, – зауважила Джорджа. – І це слушно, бо він би з’їв того пса. Він ніяк не може зрозуміти, що там таке на кухні: ходить навкруги, обнюхує замкнуті двері й доводить пані Стик до шалу.
Діти розреготалися. Вони вже злізли з бідарки й рушили до будинку. Джуліан допоміг пані Стик нести речі. Джорджа поїхала ставити візок на місце, а інші троє пішли привітатися з дядьком і тіткою.
– Ну, любі мої! – з усмішкою сказала тітка Фенні, лежачи на канапі. – Як ви ся маєте? Мені дуже шкода, що я не могла вас зустріти. Дядько Квентін пішов на прохідку.