Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка
та неподільною, могла сподіватися на власні сили та на свою законність. Здається очевидним, що цим принципом люди зробили ставку в грі й поставили мету, якої важко досягти; вони змалювали нову державу не як чітку та налагоджену на всі часи систему, а скоріше як виснажливий, а подекуди й жорстокий і кривавий процес, що завжди відбувається під час переходу від старих до нових форм правління. Підстави є вкрай мінливими, і тому саме якість та різний ступінь їх комбінацій дають нам змогу говорити про різні шляхи розвитку нової держави. Різноманітні нюанси відображені у відносинах між організацією політики та суспільством; у війнах і міжнародних відносинах; у конфліктах та політико-релігійних чварах; у низькому й високому рівнях однорідності між народами та територіями.
Фактори, які зумовлюють ступінь «оновлення» держави і разом із тим визначають різноманітні види держав у Європі епохи Відродження, є такими: принцип легітимації династій, система уряду територій, конституційний баланс між централізованою монархією та Парламентом і здатність монархії перетворювати привілейовані верстви населення з ворогів корони на підданих їй та зацікавлених у співпраці задля кращої долі.
Слабкі та сильні династії
Король Франції Людовік ХІ (1423–1483), королі Англії Генріх VII (1457–1509) та Генріх VIII (1491–1547), а також іспанські католицькі королі були великими монархами, які відіграли ключову роль у зміцненні позицій нової держави. Сила династії є наймогутнішим фактором для узаконення влади. Моральна єдність як національних держав (Франція та Англія), так і міжнаціональних (Іспанська імперія за Карла V (1500–1558) та Філіппа ІІ (1527–1598) полягає саме у верховенстві влади монарха й харизмі короля. Відповідно, там, де влада монарха та династії слабка або взагалі примарна, там слабка і держава. Наприклад, Данії бракувало встановленого права наслідування престолу; керівною там була модель виборної феодальної монархії, де майже вся влада належала сейму дворян та духовенства, і лише в 1665 р. Данія перетворилася на монархію, де влада переходила у спадок. Як наступний приклад наведемо Польщу, де нова держава була утворена завдяки династії Ягеллонів (1386–1572). У 1572 р. ця династія припинила існування, а виборна монархія разом із відновленням влади аристократів істотно послабили країну.
Особисті обов’язки чиновників
Щодо ще однієї з характеристик нової держави, а саме державної системи територій, то вона ставить знак відмінності між тим, хто має владу (король), та тим, хто є її виконавцем, – тобто чиновником. Звичайно, навіть ця відмінність не мала чіткого визначення у XVI ст. Королівська влада на той момент ще мала певні феодальні риси: король очолював ієрархію васалів та охороняв ідею про особистий і договірний зв’язок із підданими. Ідея договору полягала у двосторонніх відносинах, де підданий гарантував підкорення та вірність своєму володарю в обмін на привілеї, правові звичаї й систему представництва (парламент, державні асамблеї та ін.). Таким чином, службовець ще не був бюрократом у сучасному розумінні: робочі відносини